ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 лютого 2017 року Справа № 910/18531/16
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Козир Т.П. - головуючого, Гольцової Л.А., Іванової Л.Б,
за участю представників: позивача - Астахова Р.М. дов. .№ 526 від 9 грудня 2016 року, ПАТ "Укрвторчормет" - Кравчук О.А. дов. № 8/01 від 27 грудня 2016 року, ТОВ "Інтер-ГТВ" - Хілової І.М. дов. № 44/1075 від 11 липня 2016 року,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну скаргу ПАТ "Сбербанк" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 22 грудня 2016 року у справі Господарського суду міста Києва за позовом ПАТ "Сбербанк" до ПАТ "Укрвторчормет", ТОВ "Інтер-ГТВ" про стягнення суми,
УСТАНОВИВ:
У жовтні 2016 року ПАТ "Сбербанк" (далі - позивач) звернулось до ПАТ "Укрвторчормет" (далі - відповідач-1) та ТОВ "Інтер-ГТВ" (далі - відповідач-2) з позовом про стягнення боргу за кредитним договором про відкриття кредитної лінії 74-В/11/54КЛ від 7 липня 2011року та за договором поруки № 1 від 25 травня 2015 року у розмірі 20420,40 доларів США.
Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем-1 умов вказаного кредитного договору, у зв'язку з чим у останнього утворився борг, який підлягає стягненню з відповідачів, як із солідарних боржників за договором.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14 листопада 2016 року провадження у справі припинено на підставі п. 5 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 22 грудня 2016 року апеляційну скаргу ПАТ "Сбербанк" залишено без задоволення, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 14 листопада 2016 року - без змін.
У касаційній скарзі ПАТ "Сбербанк" просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва 14 листопада 2016 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 22 грудня 2016 року, справу направити на розгляд до Господарського суду міста Києва.
Вважає, що при винесенні оскаржуваної постанови і ухвали суди ухилились від здійснення правосуддя, що суперечить ст. ст. 55, 124, 129 Конституції України та ст. ст. 80, 123, 124 Господарського процесуального кодексу України.
Зазначає, що договір сторін про передачу спору на розгляд третейського суду не є відмовою від права на звернення до суду за захистом.
Вказує, що згідно положень ст. ст. 55, 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється державними судами, а третейські суди, згідно вимог ст. 125 Конституції України, не віднесені до системи судів загальної юрисдикції.
Стверджує, що здійснення третейським судом функції захисту, передбаченої абз. 7 ст. 2, ст. 3 Закону України "Про третейські суди", є не здійсненням правосуддя, а третейським розглядом спорів сторін у цивільних і господарських правовідносинах у межах права, визначеного ч. 5 ст. 55 Конституції України.
Вважає, що для звернення до третейського суду необхідна воля обох сторін про розгляд справи третейським судом, за відсутності волі на звернення до третейського суду у позивача чинне законодавство не позбавляє його права на вирішення спору господарським судом.
Зазначає, що висновок судів першої та апеляційної інстанцій про припинення провадження у справі на підставі п. 5 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України є помилковими та прямо порушує норми Конституції України та Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Вважає, що за наявності заперечень позивача щодо розгляду даного спору третейським судом, господарський суд не вправі відмовити особі в розгляді позовної заяви, оскільки це є обмеженням права особи на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.
Стверджує, що відповідно до положень ст. 7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України, ч. 3 ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.
Вважає, що, не зважаючи на третейське застереження, спір між сторонами може має бути вирішено господарським судом, а тому вирішення даного спору повинно бути здійснено у господарському суді.
Зазначає, що рішення третейського суду є обов'язковим тільки для сторін третейського розгляду, які добровільно приймають на себе зобов'язання виконати його, та не носить обов'язкового характеру як судовий акт, ухвалений судом відповідно до ч. 2 ст. 11 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм ст.ст. 41, 43, 79, 80 Господарського процесуального кодексу України.
Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги та вивчивши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 7 липня 2011 року між ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії" та ПАТ "Укрвторчормет" укладено кредитний договір № 74-В/11/54КЛ про відкриття кредитної ліні.
Відповідно до п. 11.3 договір набуває чинності з дати його підписання банком та позичальником, скріплення печатками сторін і діє до повного виконання зобов'язань позичальника по цьому договору.
Сторонами вносились зміни до кредитного договору № 74-В/11/54КЛ від 7 липня 2011 року про відкриття кредитної лінії шляхом укладення додаткових договорів.
Сервисы для юристов