ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 січня 2015 року Справа № 926/644/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого суддіДобролюбової Т.В.,суддівГоголь Т.Г., Швеця В.О. (доповідач)розглянувши касаційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу міста Чернівці на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 05.11.2014у справі№ 926/644/14 Господарського суду Чернівецької областіза позовомЧернівецького прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Західного регіону України в інтересах держави в особі Квартирно-експлуатаційного відділу міста Чернівцідо1. Кіцманської районної державної адміністрації; 2. Приватного підприємства "Грін Лайн"провизнання недійсним договору оренди землі
Ухвалою Вищого господарського суду України від 25.12.2014 розгляд касаційної скарги Квартирно-експлуатаційного відділу міста Чернівці було відкладено на 15.01.2015 на 12 год. 00 хв.
Ухвалою Вищого господарського суду України від 15.01.2015 було продовжено строк розгляду касаційної скарги Квартирно-експлуатаційного відділу міста Чернівці на п'ятнадцять днів.
У судовому засіданні 15.01.2015 у справі було оголошено перерву до 22.01.2015 до 12 год. 10 хв.
за участю представників сторін від:
прокуратури: Кривоклуб Т.В. (посв. № 000762)
Представники позивача та відповідачів в судове засідання не з'явилися, хоча належно повідомлені про час та місце розгляду касаційної скарги.
ВСТАНОВИВ:
Чернівецький прокурор з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернівці звернувся з позовом до Кіцманської районної державної адміністрації та Приватного підприємства "Грін Лайн" про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 08.12.2006, площею 14,5 га колишнього військового містечка № 192, яка знаходиться в с. Біла Кіцманського району Чернівецької області. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірна земельна ділянка з 1978 року перебуває в безстроковому і безоплатному користуванні у Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернівці (правонаступник Чернівецької квартирно-експлуатаційної частини), а тому Кіцманська райдержадміністрація не мала правових підстав для передачі земельної ділянки в оренду. Зазначав прокурор і про скасування у судовому порядку розпорядження райдержадміністрації № 914 від 07.12.2006, яке було підставою для укладення між відповідачами спірного договору оренди. При цьому прокурор посилався на приписи статей 207, 215 Цивільного кодексу України, статей 124, 125, 126 Земельного кодексу України.
Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 03.06.2014, ухваленим суддею Скрипинчук І.В., у позові відмовлено. Вмотивовуючи рішення, місцевий господарський суд виходив з наявності правових підстав для визнання недійсним оспорюваного договору, з огляду на обставини скасування у судовому порядку розпорядження райдержадміністрації № 914 від 07.12.2006, на виконання якого укладено спірний договір. Водночас відмовляючи у позові, суд першої інстанції дійшов висновку про сплив строку позовної давності. При цьому суд керувався приписами статей 203, 261, 648 Цивільного кодексу України, статті 124 Земельного кодексу України.
Львівський апеляційний господарський суд, колегією суддів у складі: Желік М.Б. - головуючий, Костів Т.С., Марко Р.І., постановою від 05.11.2014 перевірене рішення місцевого господарського суду залишив без змін з тих же підстав.
Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, Квартирно-експлуатаційний відділ м. Чернівці звернувся з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить рішення і постанову у справі скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, скаржник вказує на помилковість визначення судами початку перебігу строку позовної давності. Водночас наголошує скаржник і на тому, що позовна давність не може поширюватися на вимоги про усунення перешкод у здійсненні державою, як власником земельної ділянки права користування та розпоряджання своїм майном, оскільки в даному випадку правопорушення є триваючим. При цьому посилається на порушення судами приписів статті 391 Цивільного кодексу України.
Відзиву на касаційну скаргу до Вищого господарського суду України не надходило.
Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Швеця В.О., пояснення прокурора, переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.
Судами попередніх інстанцій установлено, і це підтверджується матеріалами справи, що 08.12.2006 між Кіцманською районною державною адміністрацією (орендодавець) та Приватним підприємством "Грін Лайн" (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки площею 14,5012 га терміном на 49 років 11 місяців 30 днів. Підставою для укладення договору оренди визначено розпорядження Кіцманської райдержадміністрації № 914 від 07.12.2006 "Про затвердження технічної документації, зі складання договору оренди та надання земельної ділянки в оренду ПП "Грін Лайн" в адмінмежах Білянської сільської ради". Також судами установлено, що рішенням Господарського суду Чернівецької області від 05.10.2010 у справі № 10/268 визнано недійсним розпорядження Кіцманської райдержадміністрації № 914, яке було підставою для передачі в оренду Приватному підприємству "Грін Лайн" земельної ділянки загальною площею 14,5 га колишнього військового містечка № 192. Вказане рішення господарського суду залишене без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 27.01.2011 та постановою Вищого господарського суду України від 20.06.2011. Як убачається з матеріалів справи, предметом судового розгляду є вимога Чернівецького прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері, заявлена в інтересах держави в особі Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернівці до Кіцманської районної державної адміністрації та Приватного підприємства "Грін Лайн" про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 08.12.2006. Підставою позову прокурором визначено порушення спірним договором інтересів держави у зв'язку із порушенням встановленого законом порядку володіння, користування і розпорядження землями, що перебувають у державній власності. Статтею 19 Конституції України унормовано, що органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Водночас за частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Статтею 648 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору, укладеного на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, обов'язкового для сторін (сторони) договору, має відповідати цьому акту. Особливості укладення договору на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування встановлюються актами цивільного законодавства. Відповідно до статті 6 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, чинній на час укладення договору) орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі. У відповідності до статті 116 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час укладення договору) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. За приписами частини 1 статті 124 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час укладення договору) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки. Враховуючи наведені норми права зміст договору оренди земельної ділянки, який укладається на підставі правового акта органу державної влади, обов'язкового для сторін (сторони) договору, має відповідати цьому акту. При цьому розглядаючи справи у спорах про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, необхідним є з'ясування питання чинності рішень (розпоряджень), на підставі яких було укладено такий договір. Згідно з приписами статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційна інстанція за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого суду у повному обсязі. Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Як убачається із оскаржуваної постанови, установивши обставини скасування у судовому порядку розпорядження Кіцманської райдержадміністрації № 914 з підстав порушення останньою вимог чинного законодавства, а також порушення оспорюваним договором оренди прав позивача, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про правомірність заявленого прокурором позову. При цьому погоджуючись із висновком суду першої інстанції про відмову у позові, суд апеляційної інстанції виходив з обставин пропуску прокурором строку позовної давності. Між тим, повторно розглядаючи спір, апеляційної суд не досліджував усіх обставин, з наданням оцінки усім зібраним у справі доказам та доводам сторін, що є суттєвим для правильного вирішення даного спору. Обмежившись посиланням на обставини спливу строку позовної давності, апеляційний господарський суд не дослідив доводи прокурора щодо непоширення позовної давності на вимоги про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 Цивільного кодексу України), оскільки в такому разі йдеться про так зване триваюче правопорушення. Прокурор у суді апеляційної інстанці наголошував на тому, що оспорюваний договір порушує права держави, а отже остання як власник земельної ділянки може пред'явити такий позов у будь-який час незалежно від того, коли почалося порушення прав. У розумінні приписів статті 43 Господарського процесуального кодексу України наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності, і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарський суд повинен у мотивувальній частині постанови навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Отже, суд повинний навести зміст усіх заперечень та викласти обставини, з огляду на які ці заперечення не взято до уваги, адже викладення у судовому акті лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 42 Господарського процесуального кодексу України щодо рівності сторін. Разом з тим, згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності, а тому господарський суд забезпечує сторонам умови для встановлення фактичних обставин справи та оцінює кожний доказ окремо, а всі докази в сукупності, що відображується в судовому рішенні. Змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності власної правової позиції. Сторони обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими господарському суду доказами. Принцип змагальності створює необхідні умови для реалізації прав сторін на повне та об'єктивне з'ясування обставин справи. Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про сплив позовної давності, а тому ухвалену ним постанову не можна вважати законною та обґрунтованою. За приписами статті 84 Господарського процесуального кодексу України рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі. Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин тощо. Постанова апеляційного суду наведеним вимогам не відповідає. Враховуючи викладене, постанова у справі підлягає скасуванню з направленням матеріалів справи на новий розгляд до Львівського апеляційного господарського суду. При новому розгляді справи судові необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу міста Чернівці задовольнити частково.
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 05.11.2014 у справі № 926/644/14 Господарського суду Чернівецької області скасувати.
Матеріали справи скерувати для нового розгляду до Львівського апеляційного господарського суду.
Головуючий суддя: Т. Добролюбова
Судді: Т. Гоголь
В. Швець
Сервисы для юристов