Постанова ВГСУ від 22.01.2015 року у справі №911/3437/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2015 року Справа № 911/3437/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді Дерепи В.І.суддівБондар С.В. (доповідач), Грека Б.М.розглянувши матеріали касаційної скарги за участю представників : Фізичної особи підприємця ОСОБА_3 від позивача: ОСОБА_3 від відповідача: Машковська М.В.на рішенняГосподарського суду Київської області від 02.10.2014 рокута постановуКиївського апеляційного господарського суду від 19.11.2014 рокуу справі№ 911/3437/14за позовомФізичної особи підприємця ОСОБА_3доТовариства з обмеженою відповідальністю "Ван Хоф Юкрейн ЛТД"простягнення 40 771, 81 грн.

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа підприємець ОСОБА_3 (далі позивач) звернувся з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ван Хоф Юкрейн ЛТД" (далі відповідач) про стягнення 40 000 грн. - боргу за невиконання умов договору про надання юридичних послуг від 02.02.2012 року (далі Договір (а.с.16-18)) за період з травня по вересень 2014 року включно (див. заяву про збільшення позовних вимог а.с. 151); 32 грн. - інфляційних витрат; 94, 69 грн. - 3% річних та 645, 12 грн. - пеня.

Рішенням Господарського суду Київської області від 02.10.2014 року в задоволенні позовних вимог було відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.11.2014 року апеляційну скаргу позивача було залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Судові рішення мотивовані тим, що доказів надання відповідачу послуг (у спірний період) сторонами не надано і відповідно відсутні підстави для задоволення позовних вимог, як в частині стягнення основного боргу так і в частині стягнення інфляції, річних та пені.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими рішеннями, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати прийняті у справі рішення, а справу повернути на новий розгляд до суду першої інстанції.

В своїй касаційній скарзі позивач зазначає, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами невірно застосоване діюче законодавство та дана невірна оцінка матеріалам зібраним у справі.

Заслухавши суддю доповідача, пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування норм діючого законодавства, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

02.02.2012 року між сторонами у справі укладено Договір (позивач виконавець, відповідач - замовник).

Пункт 1.1 Договору передбачає, що позивач згідно з Договором бере на себе зобов'язання надати відповідачу за винагороду та за рахунок відповідача юридичні послуги, а відповідач зобов'язується прийняти та оплатити надані позивачем послуги.

Пунктом 3.2 Договору передбачено, що оплата послуг позивача здійснюється не пізніше 10 числа кожного місяця авансовими платежами в розмірі місячної оплати на банківський рахунок позивача.

01.06.2012 року між сторонами у справі укладено додаткову угоду до Договору, яка стосувалась зміни вартості послуг (8000 грн.) сплати позивачу винагороди, та виплати позивачу добових, в зв'язку з перебуванням у відрядженні.

До матеріалів справи (а.с. 20-47) залучені підписані сторонами акти виконаних позивачем робіт за період з березня 2012 року по квітень 2014 року.

В матеріалах справи відсутні докази того, що позивачем надавались відповідачу юридичні послуги за спірний період (з травня 2014 року по вересень 2014 року).

За своєю правовою природою Договір є договором про надання послуг.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно до ч.1 ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Як зазначено вище, в матеріалах справи відсутні докази надання позивачем послуг у спірний період.

Частиною 1 статті 33 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Враховуючи те, що у відповідності до п.1.1 Договору позивач бере на себе зобов'язання надати відповідачу за винагороду відповідні послуги, надання яких позивачем у спірний період не доведено, суди обґрунтовано прийшли до висновку про те, що підстав для задоволення позовних вимог немає.

За таких обставин, судова колегія приходить до висновку про те, що касаційна скарга позивача задоволенню не підлягає, а рішення прийняті у справі повинні бути залишені без змін.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

1. В задоволенні касаційної скарги Фізичної особи підприємця ОСОБА_3