ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 січня 2015 року Справа № 903/696/14
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого суддіДобролюбової Т.В.суддівГоголь Т.Г. (доповідач), Швеця В.О.розглянувши у судовому засіданні за участю представників сторін: позивача:, відповідачів, третьої особи: не з'явились, повідомлені належно,
касаційну скаргуДепартаменту соціальної політики Луцької міської ради на постановуРівненського апеляційного господарського суду від11.11.14у справі№903/696/14 Господарського суду Волинської областіза позовомДепартаменту соціальної політики Луцької міської радидо1. Відділу Державної виконавчої служби Маневицького районного управління юстиції 2. Управління Державної казначейської служби у Маневицькому районі Головного управління Державної казначейської служби України у Волинській областітретя особаСмаль (Ільчук) Олена Миколаївнапростягнення 8121 грн. матеріальної шкоди
Департамент соціальної політики Луцької міської ради звернувся до Господарського суду Волинської області із позовом (з урахуванням змін) до Відділу Державної виконавчої служби Маневицького районного управління юстиції і Управління Державної казначейської служби у Маневицькому районі Головного управління Державної казначейської служби України у Волинській області про стягнення 8121 грн. шкоди. В обґрунтування позову, позивач посилався на те, що на підставі недостовірних довідок, виданих відповідачем-1, Смаль (Ільчук) Олена Миколаївна (третя особа) незаконно отримала грошову допомогу, котра призначається дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів. Отже, внаслідок неправомірних дій відповідача-1 державі було завдано шкоди у спірній сумі. Позивач посилався на приписи статей 1166, 1172 Цивільного кодексу України, положення Порядку призначення та виплати тимчасової державної допомоги дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів, не мають можливості утримувати дитину або місце проживання їх невідоме, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 22.02.06 №189.
Рішенням Господарського суду Волинської області від 11.09.14 (суддя Войціховський В.А.) позов задоволено. Стягнуто з Державного бюджету України через Управління Державної казначейської служби у Маневицькому районі Головного управління Державної казначейської служби України у Волинській області в дохід Державного бюджету України 8121 грн. в рахунок відшкодування шкоди, завданої неправомірними діями Відділу Державної виконавчої служби Маневицького районного управління юстиції.
Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 11.11.14 (судді: Грязнов В.В., Мельник О.В., Розізнана І.В.) перевірене рішення місцевого господарського суду скасовано. Припинено провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статі 80 Господарського процесуального кодексу України. При цьому, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що даний спір не підлягає вирішенню в господарських судах через непідвідомчість.
Департамент соціальної політики Луцької міської ради звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову у справі, а рішення залишити в силі. Скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції приписів статей 1166, 1172 Цивільного кодексу України, положень Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми", статті 1 Господарського процесуального кодексу України. Він наголошує на тому, що спір у даній справі не є публічно-правовим та повинен розглядатися в порядку господарського судочинства. Департамент посилається на те, що ним не оскаржуються дії суб'єкта владних повноважень - ВДВС Маневицького районного управління юстиції і його вимоги стосуються відшкодування шкоди, завданої внаслідок неправомірних дій органу виконавчої служби. При цьому, скаржник зазначає, що ухвалою Волинського окружного адміністративного суду (яка набрала чинності) було відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом Департаменту соціальної політики Луцької міської ради до Відділу державної виконавчої служби Маневицького районного управління юстиції про стягнення коштів з посиланням на те, що заява позивача не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, про що свідчить характер правовідносин.
Від відповідача судом отримано відзив на касаційну скаргу, в якому він просить залишити без змін постанову у справі, а касаційну скаргу - без задоволення.
Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Гоголь Т.Г., переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування апеляційним господарським судом приписів законодавства, відзначає наступне.
Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що предметом судового розгляду є вимога Департаменту соціальної політики Луцької міської ради про стягнення з Відділу Державної виконавчої служби Маневицького районного управління юстиції 8121 грн. шкоди, завданої інтересам держави внаслідок неправомірних дій останнього. Як на підставу позову позивач посилався на приписи статей 1166, 1172 Цивільного кодексу України. Рішенням Господарського суду Волинської області від 11.09.14 цей позов був задоволений. Переглядаючи рішення місцевого суду про задоволення заявлених вимог, Рівненський апеляційний господарський суд припинив провадження у справі на підставі пункту 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, з посиланням на те, що даний спір є справою адміністративної юрисдикції, тому має розглядатися за правилами Кодексу адміністративного судочинства України. Такий висновок апеляційного суду визнається помилковим. Однією із форм завершення справи, яке зумовлено передбаченими законом обставинами є припинення провадження у справі. Підстави припинення провадження у справі визначені статтею 80 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, пунктом 1 частини 1 вказаної статті унормовано, що господарський суд припиняє провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах, в тому числі, коли спір непідвідомчий господарським судам. Підвідомчість - це визначена законом сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції (стаття 12 Господарського процесуального кодексу України). Спори, що віднесені до підвідомчості господарських судів, кваліфікуються за сукупністю предметного та суб'єктного критеріїв. За предметним критерієм до компетенції господарських судів відносяться спори, що виникли при здійсненні господарської діяльності. За суб'єктним критерієм до компетенції господарських судів відносяться спори, що виникають між підприємствами, установами, організаціями, іншими юридичними особами, громадянами, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, та у випадках, передбачених законодавчими актами України за участю державних органів, органів місцевого самоврядування, фізичних осіб, що не є суб'єктами підприємницької діяльності. Як вже зазначалося, як на правову підставу позову, позивач посилався на приписи Цивільного кодексу України, а саме: статті 1166 (відшкодування майнової шкоди) і 1172 (відшкодування юридичною або фізичною особою шкоди, завданої їхнім працівником чи іншою особою). Він зауважував на тому, що через незаконну видачу державним виконавцем довідок державі завдано шкоди у спірній сумі і така шкода повинна відшкодовуватися саме за приписами статті 1172 Цивільного кодексу України. Отже, з огляду на наведене, господарські суди вирішують спори як між суб'єктами господарської діяльності, так і спори, пов'язані, зокрема, з вимогами про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктом публічно-правових відносин. Проте такі спори підвідомчі господарським судам за умови, що ці вимоги не об'єднуються з вимогою вирішити публічно-правовий спір і за своїм суб'єктним складом підпадають під дію статті 1 Господарського процесуального кодексу України. Викладене узгоджується з Постановою Пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.11 №10. Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення цим суб'єктом владних управлінських функцій, при цьому, такі функції повинні здійснюватись суб'єктом владних повноважень виключно у тих правовідносинах у яких виник спір. Згідно з приписами статі 21 Кодексу адміністративного судочинства України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства. Як вже зазначалося, і це установили суди, Департамент соціальної політики Луцької міської ради просив стягнути з Відділу Державної виконавчої служби Маневицького районного управління юстиції 8121 грн. матеріальної шкоди, завданої державі внаслідок неправомірних дій державного виконавця. Департамент вказував на те, що відповідачем-1 були видані довідки, котрі містили недостовірну інформацію про несплату аліментів. Позивач на підставі цих довідок нарахував та виплатив третій особі у справі державну соціальну допомогу, котра призначається дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів. Тобто, відповідач у спірних правовідносинах не виконував функцій суб'єкта владних повноважень, а діяв як установа, котра надавала документи, необхідні для перерахунку соцвиплат іншими органами, котрі такі виплати призначають. Отже, вказаний спір за своїм суб'єктним складом та правовою природою не стосується публічно-правових відносин, а відтак має вирішуватися господарським судом у порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України, що спростовує висновок суду апеляційної інстанції про зворотнє. Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 18.06.13 у справі №21-124а13. Окрім того, як убачається з матеріалів справи, позивач звертався до Волинського окружного адміністративного суду із заявою про стягнення з Відділу державної виконавчої служби Маневицького районного управління юстиції про стягнення 8121 грн. проте у відкритті провадження у адміністративній справі було відмовлено через те, що цей спір не є справою адміністративної юрисдикції. За таких обставин, висновок суду апеляційної інстанції про те, що цей спір має розглядатися в порядку адміністративного судочинства України, є помилковим. Таким чином, доводи касаційної скарги частково знайшли своє підтвердження. Відповідно до статті 11110 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм процесуального права. Враховуючи викладене та те, що рішення суду першої інстанції апеляційним судом не переглядалось, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням матеріалів справи до Рівненського апеляційного господарського суду для здійснення апеляційного провадження, а касаційна скарга задовольняється частково.
Керуючись статтями 1115, 1117, 1118, 1119, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
ПОСТАНОВИВ:
Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 11.11.14 у справі №903/696/14 скасувати. Справу скерувати до Рівненського апеляційного господарського суду для здійснення апеляційного провадження.
Касаційну скаргу Департаменту соціальної політики Луцької міської ради задовольнити частково.
Головуючий Т.Добролюбова
Судді Т.Гоголь
В.Швець
Сервисы для юристов