Постанова ВГСУ від 21.11.2016 року у справі №908/1047/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2016 року Справа № 908/1047/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді суддівПопікової О.В. Євсікова О.О., Кролевець О.А.за участю представників: позивача: не з'явились (про дату, час та місце судового розгляду повідомлено належним чином)відповідача:не з'явились (про дату, час та місце судового розгляду повідомлено належним чином)розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Запорізький електровозоремонтний завод"на рішенняГосподарського суду Запорізької області від 05.07.2016р.та на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 25.08.2016р.у справі№908/1047/16 Господарського суду Запорізької областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "ЄВК"доПриватного акціонерного товариства "Запорізький електровозоремонтний завод"простягнення 264789,07 грн.

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ЄВК" (надалі - Товариство, постачальник) звернулось до Господарського суду Запорізької області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Запорізький електровозоремонтний завод" (надалі - Завод, замовник) про стягнення 140587,61 грн. основного боргу за договором поставки №140088 від 17.03.2014р., 26487,98 грн. пені, 90286,49 грн. інфляційних втрат та 3% річних у розмірі 7427, 62 грн.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 05.07.2016р. (суддя Попова І.А.), позовні вимоги задоволено частково. Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 140587,61 грн. основного боргу, 7620,88 грн. пені, 86553,47 грн. інфляційних втрат та 3% річних у розмірі 7036,88 грн. В решті позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване положеннями статей 193, 223, 232 Господарського кодексу України, статей 258, 530, 612, 625, 662, 664, 666, 692, 712 Цивільного кодексу України, з урахуванням яких суд дійшов висновку про те, що Завод несвоєчасно та не в повному обсязі розрахувався за товар, отриманий ним за договором поставки №140088 від 17.03.2014р., а тому повинен сплатити залишок заборгованості та відповідні нарахування за прострочення його сплати.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 25.08.2016р. (головуючий суддя Скакун О.А., судді Чернота Л.Ф., Колядко Т.М.) рішення змінено шляхом стягнення із замовника на користь постачальника 140587,61 грн. основного боргу, 2013,86 грн. пені, 83203,63 грн. інфляційних втрат та 3% річних у розмірі 7000,55 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції обґрунтована приписами статей 230, 232, 265 Господарського кодексу України, статей 212, 258, 267, 526, 530, 549, 612, 625, 664, 672, 712 Цивільного кодексу України, п.26 Інструкції №П-6 від 15.06.1965р. "Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за кількістю" (далі - Інструкція №П-6) та п.29 Інструкції №П-7 від 25.04.1966р. "Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за якістю" (далі - Інструкція №П-7), з посиланням на які суд дійшов висновку про невірний арифметичний розрахунок позивачем сум пені, інфляційних втрат та 3% річних через неправильне визначення кредитором початкової дати їх нарахування, внаслідок чого здійснив належний перерахунок відповідних сум, підлягаючих до стягнення з боржника.

Не погодившись з прийнятими у справі рішенням та постановою, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на неправильне застосування та порушення судами норм матеріального і процесуального права, зокрема приписів статті 193 Господарського кодексу України, статей 11, 526, 629, 662, 692 Цивільного кодексу України, п.п.25,26 Інструкції №П-6, п.29 Інструкції №П-7 та статті 43 Господарського процесуального кодексу України, наголошуючи на ненастанні строку виконання грошового зобов'язання відповідача щодо оплати товару за видатковими накладними, встановленого п.4.2 договору поставки, у зв'язку з невиконанням позивачем свого обов'язку зі складання та направлення замовнику актів приймання-передачі товару і оригіналу рахунку на оплату, оскільки сплив 90-денного строку для оплати поставленого товару залежить від підписання цих актів.

Товариство у відзиві на касаційну скаргу просить оскаржувані рішення та постанову залишити без змін з мотивів, у них викладених.

Розглянувши касаційну скаргу, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення в судових рішеннях і застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 17.03.2014р. між Товариством (постачальник) та Заводом (замовник) було укладено договір поставки №140088 (далі - договір), за умовами якого постачальник зобов'язується у 2014 році поставити (передати у власність) замовнику товари, зазначені у специфікаціях-додатках до цього договору, а замовник - прийняти й оплатити такі товари на умовах цього договору (а.с.18-20).

Відповідно до п.п.1.2,1.3 договору найменування, номенклатура, асортимент, марка, кількість товарів визначаються відповідно до специфікації - додатку до цього договору.

Згідно з п.п.3.1,3.2 договору ціна (сума, загальна вартість) цього договору становить 798316,90 грн., у тому числі ПДВ 20 % - 133052,82 грн. Ціна за одиницю товару зазначається у специфікації - додатку до цього договору. Замовник оплачує поставлений постачальником товар виключно за ціною, вказаною у специфікаціях - додатках до договорів. Замовник здійснює оплату поставленого товару протягом 90 банківських днів з дня підписання сторонами за цим договором акта приймання-передачі товару та отримання замовником оригіналу рахунку на оплату товарів. В актах приймання-передачі товару сторони за цим договором повинні зазначити найменування, асортимент, кількість та ціну товарів, номер та дату договору, номер та дату заявки на постачання товару, дату отримання постачальником заявки на постачання товару, реквізити видаткової накладної, за якою отриманий товар, інші відомості за необхідності. До рахунка на оплату товарів додаються: акт(и) приймання-передачі товару, податкова накладна, видаткова накладна, товарно-транспортна накладна (інші документи щодо транспортування товару).

Пунктом 5.5 договору передбачено, що право власності на товар, зазначений у специфікаціях - додатках до договорів, переходить до замовника з моменту підписання сторонами/представниками сторін видаткової накладної та відсутності у замовника зауважень щодо якості, комплектності та асортименту товару. У разі наявності у Замовника зауважень щодо якості, комплектності та асортименту товару, право власності на товар, зазначений у специфікаціях - додатках до договорів, переходить до замовника з моменту підписання сторонами/представниками сторін акту приймання-передачі товару.

Згідно з п.5.8 договору прийом товару здійснюється замовником відповідно до умов цього договору, а також відповідно до умов Інструкції №П-6 від 15.06.65р. "Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за кількістю" та Інструкції №П-7 від 25.04.66р. "Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за якістю", якщо умови зазначених інструкцій не суперечать умовам цього договору та/або чинному законодавству (вказані інструкції застосовуються в частині, що не суперечить умовам цього договору та/або чинному законодавству). Приймання товару здійснюється Замовником за наявності товаросупровідних документів: товарно-транспортної накладної (інших документів щодо транспортування товару), пакувальних аркушів, податкової накладної на кожну партію товару, рахунку на оплату товару, документів, що підтверджують якість товару.

Відповідно до п.п.5.12,10.1 договору підтвердженням одержання товару Замовником є видаткова накладна, підписана уповноваженими представниками сторін. Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2014р., але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором.

У специфікації №1, яка є невід'ємною частиною договору, сторони визначили найменування, асортимент, кількість та загальну вартість товару на загальну суму 798316,90 грн. з урахуванням ПДВ (а.с.22).

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що на виконання умов договору Товариство поставило Заводу товар за видатковими накладними: №16 від 16.04.2014р. на суму 161842,13 грн. (а.с.21), №35 від 18.07.2014р. на суму 54993,16 грн. (а.с.23), №36 від 18.07.2014р. на суму 57849, 80 грн. (а.с.24), №37 від 18.07.2014р. на суму 19599,89 грн. (а.с.25), всього на загальну суму 294284,98 грн.

Натомість відповідач оплатив поставлений товар лише частково, перерахувавши позивачу 62842,49 грн. за платіжним дорученням №4802 від 11.06.2014р. (а.с.73) та 90854,88 грн. за платіжним дорученням №1132 від 02.03.2015р. (а.с.74), всього на загальну суму 153697,37 грн.

Спір між сторонами виник у зв'язку з тим, що замовником не виконано обов'язку щодо повної оплати поставленого за договором товару.

В основу оскаржуваної постанови покладено висновки суду апеляційної інстанції про те, що на підставі п.п.4.2,5.5,5.8 договору поставки та п.26 Інструкції №П-6 товар був прийнятий Заводом у власність без зауважень щодо кількості та якості в момент підписання видаткових накладних від 16.04.2014р. №16 і від 18.07.2014р. №№35,36,37, а обов'язок складання актів приймання-передачі товару покладено саме на відповідача, в зв'язку з чим, 90-денний строк оплати за вказаними видатковими накладними сплив 01.09.2014р. та 24.11.2014р. відповідно, як наслідок, замовник повинен сплатити залишок основного боргу у розмірі 140587,61 грн. та нараховані на цей борг пеню, інфляційні втрати та 3% річних. При цьому суд, здійснивши перерахунок розміру пені в межах скороченого (річного) строку позовної давності (про її застосування заявив відповідач), інфляційних втрат та 3% річних, встановив, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 2013,86 грн. пені за період з 19 квітня по 25 травня 2015 року за прострочення оплати товару вартістю 132442,85 грн. за видатковими накладними №№35,36,37, 83203,63 грн. інфляційних втрат за період з жовтня 2014р. по лютий 2016р., а також відсотки річних у сумі 7000,55 грн. за період з 02.09.2014р. по 22.03.2016р.

Касаційна інстанція погоджується з такими висновками апеляційного суду з огляду на таке.

Згідно з ч.1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, що передбачені цим Кодексом.

Статтями 526, 629 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України регламентовано, що у разі якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).