Постанова ВГСУ від 21.09.2016 року у справі №915/91/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2016 року Справа № 915/91/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Вовка І.В. (головуючого, доповідача), Кондратової І.Д., Селіваненка В.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 14.06.2016 року у справі № 915/91/16 за позовом державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії до товариства з обмеженою відповідальністю "Дунайська судноплавно-стивідорна компанія" про припинення договору,

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2016 року позивач звернувся до господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до відповідача про припинення дії укладеного між ними договору про встановлення сервітуту від 04.07.2013 року № А-2А.

Позовні вимоги з посиланням на ст.ст. 403, 406 ЦК України обгрунтовано припиненням обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту, а саме набранням чинності Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 14.12.2015 року № 133-р та внесенням змін постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2015 року № 483 до додатку постанови Кабінету Міністрів України від 03.06.2013 року № 405 "Про затвердження переліку спеціалізованих послуг, що надаються у морському порту суб'єктами природних монополій, які підлягають державному регулюванню", якими встановлено інший спосіб доступу до причалів, та внесено доповнення щодо обмежень доступу до причалу, що використовується портовими операторами на підставі договорів оренди, концесії, спільної діяльності; затвердженням Наказом від 18.12.2015 року № 541 тарифу на послуги із забезпечення доступу портового оператора до причалу.

Після початку розгляду справи по суті позивач змінив предмет позову та просив розірвати договір про встановлення сервітуту від 04.07.2013 року № А-2А у зв'язку з істотною зміною обставин, якими керувалися сторони при укладенні спірного договору та припиненням таких обставин.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 11.04.2016 року (суддя Коваль С.М.) в позові відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 14.06.2016 року (судді: Мирошниченко М.А., Величко Т.А., Лашин В.В.) рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі позивач вважає, що судами порушено і неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, і тому просить прийняті ними рішення скасувати, та позов задовольнити.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач вважає, що прийняті судові рішення є законними та просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Заслухавши пояснення представників сторін і прокурора, дослідивши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, перевіривши матеріали справи та прийняті в ній судові рішення, суд касаційної інстанції вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, що 04.07.2013 року між державним підприємством "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії (володілець) та товариством з обмеженою відповідальністю "Дунайська судноплавно-стивідорна компанія" (користувач) укладено договір про встановлення сервітуту № А2-А.

Відповідно до п. 1.1 договору сервітут встановлюється щодо користування причалом та причальною інфраструктурою, які розташовані за адресою: 54020, м. Миколаїв, вул. Заводська, 23.

Згідно з п. 2.1 договору сервітут встановлюється для можливості здійснення користувачем навантажувально-розвантажувальних робіт через причал з використанням причальної інфраструктури.

За п. 3.1 договору видом права сервітуту є право користування майном (причалом та причальною інфраструктурою) згідно з Планом-схемою причалів № 1, № 2 та причальної інфраструктури (Додаток № 1, який є невід'ємною частиною цього договору), наступною довжиною: причал № 1 (інв. № 1031046) - 144,0 м.п., технологічна ширина 14,20 м.п.; причал № 2 (інв. № 1031047) - 153,0 м.п., технологічна ширина 14,20 м.п.; залізничні колії № 15, (інв. 1031047) - 10,71 м.п.; залізничні колії № 16, (інв. 1031047) - 98,49 м.п.; залізничні колії № 15а, (інв. 1031050) - 262,87 м.п.; залізничні колії № 16а, (інв. 1031051) - 187,67 м.п.; підкранові колії (інв. № 1031052) - 273,74 м.п. у дві нитки; ділянка колії № 219-221 (інв. №1031047) - 12,58 м.п.; ділянка колії № 223-221 (інв. №1031047) - 75,25 м.п.; стрілочні переводи № № 219, 221, 223 (інв. №№ 1031053,1031054,1031056) - 3 од.

Відповідно до п. 3.2 договору сервітут полягає у можливості вільного та безперешкодного користування користувачем причалом та причальною інфраструктурою, визначених вище у п. 3.1 даного договору.

Пунктом 4.1 договору визначено, що зміст сервітуту полягає у наданні права користування причалом та причальною інфраструктурою згідно з п. 3.1 договору.

У відповідності до п. 4.2 договору сервітут є строковим та оплатним.

За умовами п. 4.4 договору сервітут встановлений за даним договором є речовим правом користувача, має абсолютний характер і підлягає захисту від неправомірних дій невизначеного кола осіб відповідно до діючого законодавства України.

Відповідно до п. 4.5 договору сервітут не позбавляє володільця, щодо якого він встановлений, права володіння та користування причалом та причальною інфраструктурою.

Згідно із положенням п. 8.6 договору володілець приймає на себе обов'язок повідомляти письмово користувача про укладення договорів сервітуту, оренди або інших договорів щодо об'єкту сервітуту або окремих його частин протягом трьох днів з дня укладення відповідного договору.

Пунктом 9.1.4 договору встановлено, що володілець має право вимагати припинення сервітуту у випадках, встановлених діючим законодавством України.

У п. 14.4 договору зазначено, що одностороннє розірвання даного договору з ініціативи володільця не допускається.

Пунктом 14.5 договору сторони встановили, що цей договір може бути припинений за взаємною згодою сторін шляхом укладення відповідної додаткової угоди до договору, підписаної уповноваженими представниками сторін та скріпленої печатками. Цей договір вважається припиненим з дати набуття чинності відповідної додаткової угоди.

Відповідно до п. 14.6 договору цей договір припиняється також у разі припинення сервітуту у випадках, передбачених чинним законодавством України.