ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 вересня 2016 року Справа № 910/26993/15
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючий суддя : Данилова Т.Б. (доповідач)
судді: Данилова М.В., Алєєва І.В.
розглянувши матеріали касаційних скаргзаступника прокурора міста Києва та Київської міської радина постановуКиївського апеляційного господарського суду від 14.07.2016р. у справі господарського суду№910/26993/15 міста Києваза позовомзаступника керівника Київської місцевої прокуратури №4 в інтересах держави в особі Київської міської радидопублічного акціонерного товариства "Київметал"про за участю прокуратури - представників сторін: позивача - відповідача -внесення змін до договору оренди земельної ділянки Кравчук О.А.- прокурор відділу Генеральної прокуратури України, посв. №043796 Візир А.С. дов.№225-КМГ-2921 від 12.09.2016 Карасова Н.В. дов.б/н від 09.11.2015
В С Т А Н О В И В:
У жовтні 2015 року Виконувач обов'язків першого заступника прокурора Дніпровського району міста Києва (правонаступник - Заступник керівника Київської місцевої прокуратури №4) звернувся до Господарського суду м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради з позовом до Публічного акціонерного товариства "Київметал" про внесення змін до Договору на право тимчасового довгострокового користування землею, який зареєстровано у книзі реєстрації договорів на право тимчасового користування землею 25.08.1999 за №66-5-00032 в частині збільшення розміру орендної плати за землю до 3% (три відсотки ) від нормативної грошової оцінки землі.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 25.11.2015 ( суддя Чинчин О.В.) позов задоволено повністю, внесено зміни до договору на право тимчасового довгострокового користування землею від 25.08.1999, укладеного між Київрадою та відповідачем, а саме п. 2.1 договору викладено у наступній редакції: "Річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у розмірі 3% (три відсотки) від її нормативної грошової оцінки", з відповідача стягнуто до Державного бюджету України 1218 грн. судового збору.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що з 01.01.2011 року набрав чинності Податковий кодекс України, положеннями якого передбачено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки. Отже, законодавством встановлено мінімальний розмір орендної плати за землю. Оскільки, як на момент укладення спірного договору, так і на момент розгляду спору в суді, орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності була/є регульованою ціною, то це є підставою для її перегляду у разі законодавчої зміни її граничного розміру.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.07.2016 (головуючого судді Тищенка А.І., суддів Отрюха Б.В., Михальської Ю.Б.) за апеляційною скаргою ПАТ "Київметал" Рішення Господарського суду м. Києва від 25.11.2015 скасовано та прийнято нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі.
Постанова суду апеляційної інстанції вмотивована тим, що відносини тимчасового довгострокового користування землею на підставі Земельного кодексу України в редакції від 13.03.1992 року не є тотожними відносинам оренди землі, плата за довгострокове тимчасове користування землею вносилася у вигляді земельного податку, натомість плата за користування землею на умовах оренди вноситься у формі орендної плати, розмір якої мав визначатися сторонами цього договору, що передбачено ст. 2 Закону України "Про плату за землю".
Не погоджуючись із постановою апеляційного суду, Заступник прокурора міста Києва та Київська міська рада звернулись до Вищого господарського суду України з касаційними скаргами, в яких посилаються на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просять Постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.07.2016 скасувати, а Рішення господарського суду м. Києва від 25.11.2015 залишити в силі.
Касаційні скарги вмотивовані посиланням на ст.2 Закону України "Про плату за землю", за яким орендна плата за землю є регульованою ціною, відтак, наявні законодавчі підстави для перегляду розміру орендної плати у разі законодавчої зміни її граничного розміру.
Заслухавши присутніх представників сторін та думку прокурора відділу Генеральної прокуратури України, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні і постанові та доводи касаційних скарг, колегія суддів вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 25 серпня 1999 року між Закритим акціонерним товариством "Київметал", (правонаступником якого після зміни організаційно-правової форми відповідно до Закону України "Про акціонерні товариства" є Публічне акціонерне товариство "Київметал") та Київською міською радою було укладено Договір на право тимчасового довгострокового користування землею, за яким Київська міська рада на підставі свого Рішення від 18.02.1999 №141/242 надала відповідачу в тимчасове довгострокове користування строком на 24 роки земельну ділянку загальною площею 13,7119га для експлуатації та обслуговування адміністративно-побутових корпусів і складської бази на пр. Визволителів, 5 у Дніпровському районі м. Києва. Договір укладено в простій письмовій формі та зареєстровано 25.08.1999 у книзі реєстрації договорів на право тимчасового користування землею за №66-5-00032.
Пунктом 2.1. Договору встановлено, що плата за землю вноситься відповідачем згідно Закону України "Про плату за землю" у вигляді земельного податку у розмірі одного відсотку від грошової оцінки земельної ділянки, що оподатковується, на відповідний рахунок.
28.02.2013 Київрада прийняла Рішення №89/9146 "Про внесення змін до договорів оренди земельних ділянок у частині приведення розміру річної орендної плати у відповідність до положень статті 288 Податкового кодексу України", пунктом 1 якого вирішила внести зміни до договорів оренди земельних ділянок згідно з додатком до цього рішення, встановивши річну орендну плату у розмірі трьох відсотків від нормативної грошової оцінки земельних ділянок.
У пункті 219 додатку до вказаного Рішення у переліку договорів оренди земельних ділянок, до яких необхідно внести зазначені зміни, міститься і Договір №66-5-00032, укладений між позивачем та відповідачем.
Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, предметом спору у даній справі є вимога прокурора про внесення змін до Договору на право тимчасового довгострокового користування землею, а саме: п. 2.1 договору викласти у наступній редакції: "Річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у розмірі 3% (три відсотки) від її нормативної грошової оцінки". Тобто, позивачем ставиться вимога не тільки про зміну розміру плати за землю, а й форми її справляння - замість земельного податку встановити орендну плату.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що 01.01.2011 набрав чинності Податковий кодекс України, положеннями якого передбачено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки. Отже, законодавством встановлено мінімальний розмір орендної плати за землю. Оскільки, як на момент укладення спірного договору, так і на момент розгляду спору в суді, орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності була/є регульованою ціною, то це є підставою для її перегляду у разі законодавчої зміни її граничного розміру.
З таким висновком не погодився суд апеляційної інстанції, який згідно із приписами ст.101 ГПК України за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглянув справу. При цьому апеляційний господарський суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
На час укладення спірного договору суспільні відносини щодо тимчасового користування землею регулювалися Земельним кодексом України (в редакції, яка була чинною з 15 травня 1992 по 31 грудня 2001), Законом України "Про оренду землі" від 06.10.1998, Законом України "Про плату за землю" від 03.07.1992.
Тобто, на момент укладення договору чинним законодавством було передбачено можливість укладення як договору про право тимчасового користування землею, так і договору оренди як особливого виду договору користування землею. Зазначені два види договорів хоч і регулювали тотожні відносини у сфері землекористування, але мали суттєві відмінності.
Так, статтею 7 Земельного кодексу України 1992 року було передбачено існування права тимчасового користування землею, яке виступало як самостійний вид землекористування поряд із правом користування землею на умовах оренди. Договір на право тимчасового користування землею мав значно коротший перелік істотних умов, до яких за змістом ст.7 Земельного кодексу України 1992 року належав лише об'єкт (земельна ділянка із зазначенням цільового призначення) та строк користування.
Проте, статтею 15 Закону України "Про оренду землі" було встановлено значно ширший перелік істотних умов договору оренди земельної ділянки.
Максимальний строк тимчасового користування землею не на умовах оренди становить двадцять п'ять років, а згідно із статтею 8 Земельного кодексу України 1992 року максимальний строк оренди як одного із видів тимчасового користування земельною ділянкою становив п'ятдесят років.
Сервисы для юристов