Постанова ВГСУ від 21.07.2015 року у справі №922/35/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 липня 2015 року Справа № 922/35/15 Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:

Овечкіна В.Е. - головуючого, Корнілової Ж.О. - доповідача, Чернова Є.В.,розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвест-Стіл"на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 06.05.2015у справі№ 922/35/15 Господарського суду Харківської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Інвест-Стіл"доПриватного акціонерного товариства "Харківський Електротехнічний Завод "Трансзв'язок"

про стягнення 136112,40 грн., за участю представників сторін: від позивача: не з'явились, від відповідача: не з'явились, ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвест-Стіл" у січні 2015 року звернулось до Господарського суду Харківської області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Харківський Електротехнічний Завод "Трансзв'язок" про стягнення 117606,23 грн. основного боргу, 9589,03 грн. пені, 1291,75 грн. 3% річних, 7652,39 грн. інфляційних втрат та судового збору.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 05.03.2015 у справі № 922/35/15 (суддя Хотенець П.В.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 06.05.2015 у справі № 922/35/15 (в складі колегії суддів: Бондаренко В.П. - головуючого, Россолова В.В., Тихого П.В.) у позові частково відмовлено. Присуджено до стягнення з Приватного акціонерного товариства "Харківський Електротехнічний Завод "Трансзв'язок" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвест-Стіл" 62606,23 грн. заборгованості, 9589,03 грн. пені, 1291,75 грн. 3 % річних, 7652,39 грн. індексу інфляції за договором поставки № 07/1 від 14.01.2013 та 1622,78 грн. судового збору.

Не погоджуючись з постановою Харківського апеляційного господарського суду від 06.05.2015 у справі № 922/35/15 Господарського суду Харківської області, Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвест-Стіл" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 05.03.2015 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 06.05.2015 у справі № 922/35/15 Господарського суду Харківської області, і прийняти нове рішення про задоволення позову.

У касаційній скарзі заявник посилається на порушення та неправильне застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача Корнілову Ж.О., обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судами встановлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвест-Стіл" (продавцем) та Приватним акціонерним товариством "Харківський Електротехнічний Завод "Трансзв'язок" (покупцем) 14.01.2013 укладено договір поставки № 07/1.

Відповідно до пункту 1.1 договору поставки № 07/1, продавець зобов'язався передати товар у власність, а покупець зобов'язався прийняти товар та сплатити його вартість у строки, передбачені пунктом 4.2 договору.

Згідно з пунктом 4.2. договору поставки від 14.01.2013, оплата товару покупцем здійснюється шляхом перерахування коштів на поточний рахунок через 20-ти днів після поставки партії товару на склад покупця.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвест-Стіл" виконало зобов'язання за договором поставки № 07/1, поставило відповідачу належним чином товар, що підтверджується видатковими накладними № ВН-041 від 10.07.2014, № ВН-042 від 10.07.2014, № ВН-077 від 22.10.2014, а Приватне акціонерне товариство "Харківський електоротехнічний Завод "Трансзв'язок" прийняло товар на загальну суму 128952,44 грн., та сплатило його вартість частково в розмірі 11346,21 грн., у зв'язку з чим утворилась заборгованість відповідача перед позивачем - 117606,23 грн., що стало підставою для звернення ТОВ "Інвест-Стіл" з позовом до господарського суду.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, приймаючи рішення про часткову відмову в позові, виходив з того, що матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань щодо оплати поставленого позивачем товару на суму 62606,23 грн., відповідачем частково погашено заборгованість на суму 55000,00 грн. У зв'язку з частковою оплатою відповідачем 55000 грн. заборгованості на суму 55000 грн., в цій частині позову правомірно відмовлено.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Судами встановлено, що станом на 01.03.2015 заборгованість Приватного акціонерного товариства "Харківський Електротехнічний Завод "Трансзв'язок" перед позивачем частково погашена, що підтверджується копіями платіжних доручень: № 1129 від 29.09.2014, № 1182 від 08.10.2014, № 1220 від 21.10.2014, № 1319 від 10.11.2014, № 1339 від 12.11.2014 на суму 55000,00 грн.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов до правильного висновку про порушення відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати за поставлений товар та діючого законодавства, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості є 0000обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню в сумі 62606,23 грн., а в задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача 55000,00 грн. судом першої інстанції правомірно відмовив.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з частиною 1 статті 610, пунктом 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема - сплата неустойки.

Відповідно до частини 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежного виконання зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Судами встановлено, що згідно з пунктом 6.3 договору поставки від 14.01.2013, у випадку невиконання або неналежного виконання грошових зобов'язань з сплати за поставлений товар за діючим договором та представленими накладними покупець сплачує продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, яка діє на період, за який стягується пеня за кожний день прострочення зобов'язання.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов до правильного висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 9589,03 грн. пені, інфляційних втрат в сумі 7652,39 грн. та 3% річних в сумі 1291,75 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства.

Твердження позивача в касаційній скарзі, що надані відповідачем до матеріалів справи платіжні доручення, є неналежним доказом оплати за договором, є необґрунтованими, оскільки позивачем не заперечується факт, що підприємством отримано вказані грошові кошти, проте не за вказаним договором, а в межах інших позадоговірних відносин позивача з відповідачем. Доказів на підтвердження посилання позивача щодо існування інших правовідносин з поставки відповідачу аналогічної продукції, не надано.

Таким чином, постанова Харківського апеляційного господарського суду від 06.05.2015 у справі № 922/35/15 Господарського суду Харківської області підлягає залишенню без змін.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.