Постанова ВГСУ від 21.07.2015 року у справі №910/24050/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 липня 2015 року Справа № 910/24050/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддів:Є.Борденюк І. Кондратової, С. Могил,розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Магнум"на постановувід 25.03.2015Київського апеляційного господарського судуу справі№ 910/24050/14за позовомПублічного акціонерного товариства "АрселорМіттал Берислав"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Магнум"простягнення 87 540,75 грн,у судове засідання прибув представник:відповідачаДіхтяр Р.М. (дов. від 08.06.2015 № 3),заслухавши суддю-доповідача - Є. Борденюк, пояснення представника відповідача та перевіривши матеріали справи, Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "АрселорМіттал Берислав" звернулось до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Магнум" про стягнення заборгованості у сумі 87 540,75 грн з посиланням на порушення відповідачем грошового зобов'язання за укладеним між сторонами договором оренди майна від 08.04.2014 № 9.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.01.2015 (суддя С.Балац) у задоволенні позову відмовлено з посиланням на таке.

Між Публічним акціонерним товариством "АрселорМіттал Берислав", як орендодавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Магнум", як орендарем, укладений договір оренди майна від 08.04.2014 № 9 (далі - Договір).

Згідно з п.1.1 Договору позивач передає, а відповідач приймає в оперативну оренду майно - обладнання, яке зазначене в додатках до Договору (далі - майно).

Початок перебігу строку оренди вказується в Договорі, але не раніше дати підписання акту прийому-передачі майна (п. 2.1 Договору).

Майно вважається поверненим позивачу з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі (п. 2.3 Договору).

У відповідності до п. 3.1 Договору орендна плата визначається за домовленістю сторін і відображається в додатку № 1 до Договору. Нарахування орендної плати здійснюється щомісяця, до 25 числа звітного місяця. Внесення орендної плати здійснюється шляхом перерахування відповідачем грошових коштів на поточний рахунок позивача, згідно з виставленими останнім рахунками.

Додаток № 1 до Договору містить відомості про майно, яке має бути передане за Договором а саме: навантажувач САТ-950G та модульна споруда 2х2 м. Вказаний додаток підписаний зі сторони позивача генеральним директором підприємства Конопацьким В.П., зі сторони відповідача директором Куценко Т.В та скріплений відбитками печаток підприємств.

Додаток 2 до Договору, який містить відомості про майно, яке має бути передане за Договором, не підписаний уповноваженими особами сторін даного спору.

За твердженням позивача, сторонами спору підписані Акти прийому-передачі майна в оренду а саме:

акт приймання-передачі навантажувача "САТ-950" від 08.04.2014 № б/н;

акт приймання-передачі модульної споруди від 15.04.2014 № б/н;

акт приймання-передачі модульної споруди та зварювального апарату "САГ" від 29.04.2014 № б/н.

Відповідно до умов Договору позивачем нарахована орендна плата у розмірі 79241,52 грн на підставі виставлених останнім рахунків-фактур від 30.04.2014 № БЗ-0000052 на суму 32 967,72 грн та від 31.05.2014 № БЗ-0000072 на суму 46 273,80 грн.

Також позивачем заявлені вимоги про застосування до відповідача господарської санкції у вигляді пені, сума якої складає 7427,16 грн; а також відповідальності, передбаченої ст. 625 ЦК України - 3 % річних у розмірі 872,07 грн.

Встановивши наведені обставини, місцевий господарський суд зазначив про наступне.

Сторонами даного спору у п. 2.1, 2.3 Договору обумовлені умови передачі в оренду та повернення з оренди майна, що підтверджується актами приймання-передачі. Пунктом 1. ст. 92 Цивільного кодексу України встановлено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Відповідно до Статуту відповідача директором останнього є - Куценко Т.В. Однак, з наявних в матеріалах справи копій актів приймання-передачі від 08.04.2014 № б/н, від 15.04.2014 № б/н та від 29.04.2014 № б/н вбачається, що дані акти підписані з боку відповідача технічним директором Матяш О.В. Крім того, п. 4 IV Розділу посадової інструкції технічного директора відповідача встановлено, що останньому забороняється без погодження з керівником підприємства, та отримання відповідного доручення від керівника підприємства приймати будь-яке майно у третіх осіб та погоджувати відповідні акти приймання-передачі власним підписом (завірена копія вказаної посадової інструкції наявна в матеріалах справи). Доручення від керівника відповідача на погодження актів приймання-передачі власним підписом технічному директору Матяшу О.В. не надавалось.

Разом з тим, акт приймання-передачі від 29.04.2014 передбачає передачу в оренду зварювального апарату САГ, який зазначений у додатку № 2 до Договору, однак додаток № 2 до Договору взагалі не підписаний сторонами спору та не скріплений відбитками печаток останніх.

Крім того, вказаний вище Додаток № 2 до Договору, акти приймання-передачі та рахунки-фактури були направлені позивачем для погодження та підписання на адресу відповідача лише 17.07.2014.

Отже, технічний директор відповідача Матяш О.В. не мав відповідних повноважень на підписання актів приймання-передачі майна.

З посиланням на вказане місцевий господарський суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог та прийняв рішення про відмову у їх задоволенні.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.03.2015 (колегія суддів: С. Рудченко, А. Мальченко, М. Чорногуз) рішення Господарського суду міста Києва від 19.01.2015 скасоване, прийняте нове рішення, яким позовні вимоги задоволені частково шляхом присудження до стягнення з відповідача на користь позивача 76108,92 грн основного боргу, 6021,19 грн пені та 703,69 грн 3% річних; у решті у задоволені позову відмовлено.

Постанова мотивована наступним.

Згідно з абзацом другим ч. 3 ст. 92 Цивільного кодексу України у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.