Постанова ВГСУ від 21.02.2017 року у справі №914/1906/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 лютого 2017 року Справа № 914/1906/16

Вищий господарський суд України у складі колегії:

головуючого - судді Малетича М.М.,

суддів: Плюшка І.А.,

Самусенко С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 06.12.2016 року у справі № 914/1906/16 господарського суду Львівської області за позовом Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівгаз збут" про стягнення 2521228,00 грн.,

за участю представників:

Позивача: Суворова Л.В., дов. № 6-57 від 10.01.2017 року,

Відповідача: Волощук П.Ю., дов. № ЛЗ-2534-16 від 05.12.2016 року.

В с т а н о в и в :

Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз" (далі - ПАТ "Укртрансгаз", Позивач) звернулось до господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівгаз збут" (далі - ТОВ "Львівгаз збут", Відповідач) про стягнення 2521228,00 грн. заборгованості, у тому числі: 1885701,16 грн. основного боргу, 292147,42 грн. пені, 314891,45 грн. 7% штрафу, 20485,51 грн. 3% річних і 8002,47 грн. інфляційних втрат за договором на транспортування природного газу магістральними трубопроводами № 156000173/Н029 від 01.07.2015 року.

Рішенням господарського суду Львівської області від 29.09.2016 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 06.12.2016 року, провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення 47725,32 грн. припинено, а в задоволенні решти позову ПАТ "Укртрансгаз", відмовлено.

У поданій касаційній скарзі, ПАТ "Укртрансгаз", посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст.ст. 526, 536, 625, 651 Цивільного кодексу України, ст. 231 Господарського кодексу України, ст.ст. 42, 43 Господарського процесуального кодексу України, просить скасувати судові рішення у справі та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ПАТ "Укртрансгаз" в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 1636341,35 грн., а також, 292147,42 грн. пені, 20485,51 грн. 3% річних, 314891,45 грн. 7% штрафу і 8002,47 грн. інфляційних втрат.

ТОВ "Львівгаз збут", у своєму письмовому відзиві, посилаючись на безпідставність доводів та вимог ПАТ "Укртрансгаз", викладених у касаційній скарзі, просить відмовити у задоволенні такої скарги у повному обсязі, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Заслухавши пояснення учасників судового процесу, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Як вказувалось вище, вимогами ПАТ "Укртрансгаз" у даній справі, з посиланням на ст.ст. 526, 530, 610, 612, 625 Цивільного кодексу України, ст.ст. 231, 232 Господарського кодексу України, та на неналежне виконання ТОВ "Львівгаз Збут" своїх зобов'язань щодо своєчасної та повної оплати вартості послуг з транспортування природного газу за період з березня по травень 2016 року за договором № 156000173/Н029 від 01.07.2015 року, є стягнення з останнього 1885701,16 грн. основного боргу, 292147,42 грн. пені, 314891,45 грн. 7% штрафу, 20485,51 грн. 3% річних і 8002,47 грн. інфляційних втрат.

Вирішуючи даний спір, місцевий господарський суд, з яким погодився і апеляційний господарський суд, посилаючись, зокрема, на положення ст.ст. 11, 526, 625 Цивільного кодексу України, ст.ст. 7, 12, 193, 231 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 3 Бюджетного кодексу України, умови договору на транспортування природного газу магістральними трубопроводами № 156000173/Н029 від 01.07.2015 року, та на наявність укладених, у тому числі - за участю сторін, спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків, якими сторони погодили здійснення розрахунків за надані послуги транспортування природного газу за вказаним договором з моменту перерахування територіальним органом казначейства грошових коштів з державного бюджету України, що у свою чергу, на думку суду, позбавляло можливості ТОВ "Львівгаз Збут" самостійно впливати на своєчасність таких розрахунків та свідчить про відсутність його вини у простроченні платежів і виключає можливість застосування в даному випадку санкцій, передбачених умовами договору на транспортування природного газу, а також наслідків за порушення грошового зобов'язання, встановлених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України та штрафних санкцій, передбачених ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України, при цьому, встановивши часткову оплату Відповідачем під час розгляду даної справи основного боргу у розмірі 47725,32 грн., дійшов висновку про припинення провадження у справі у цій частині, а в решті позовних вимог - про відсутність правових підстав для задоволення даного позову.

Проте, з такими висновками судів попередніх інстанцій у повній мірі погодитись не можна, оскільки такі, в порушення вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, були прийняті при неповному встановлені обставин справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права, з огляду на таке.

Згідно ст. 174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарського зобов'язання, є господарський договір.

Відповідно до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Також, частиною 1 ст. 628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

При цьому, статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Водночас, згідно ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно вимог ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст.ст. 188, 193 Господарського кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

При цьому, статтею 599 цього ж Кодексу встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.