Постанова ВГСУ від 21.01.2015 року у справі №910/14346/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2015 року Справа № 910/14346/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Черкащенка М.М. - головуючого (доповідач), Гончарука П.А., Остапенка М.І.,розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргуЗаступника військового прокурора Центрального району Українина постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.11.2014 рокуу справі господарського судуміста Києваза позовомЗаступника військового прокурора Центрального району України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Військової частини А0105 (Командування Сухопутних військ Збройних Сил України)доПриватного акціонерного товариства "Авіакомпанія "Українські вертольоти"провизнання недійсним частини договору в засіданні взяли участь представники:

- позивача:Остапенко С.Г., Трегубенко А.С.,- відповідача: - прокуратури:не з"явились, Коркішко В.М., Яговдік С.М.,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2014 року Заступник військового прокурора Центрального району України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Військової частини А0105 (Командування Сухопутних військ Збройних Сил України) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Авіакомпанія "Українські вертольоти" (далі - ПАТ "Авіакомпанія "Українські вертольоти") про визнання недійсним частини договору та виключення з другого речення п.14.1 ст.14 договору оренди повітряних суден армійської авіації Сухопутних військ Збройних Сил України від 18.06.2003 року №01/2003-06, укладеного між військовою частиною А0105 (Командування Сухопутних військ Збройних Сил України) та ЗАТ "Авіакомпанія "Українські вертольоти" слова "з початком бойових дій за участю Збройних Сил України".

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що положення договору про форс-мажор в частині розуміння обставин особливого періоду в державі, який введений згідно з чинним законодавством не відповідає вимогам закону, а тому в силу ст. 215, ст. 203 ЦК України має бути визнаний судом недійсним.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.07.2014 року (суддя Підченко Ю.О.) позовні вимоги задоволено повністю. Визнано недійсним та виключено з другого речення п.14.1 ст.14 договору оренди повітряних суден армійської авіації Сухопутних військ Збройних Сил України від 18.06.2003 року №01/2003-06, укладеного між військовою частиною А0105 (Командування Сухопутних військ Збройних Сил України) та ЗАТ "Авіакомпанія "Українські вертольоти" слова "з початком бойових дій за участю Збройних Сил України".

Рішення мотивоване тим, що спірний пункт 14.1 договору, в частині розуміння обставин особливого періоду в державі, не відповідає вимогам законодавства, а саме ст. 1 Закону України "Про оборону України", ст. 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", пункту 1.3 Положення про порядок зберігання Національним банком України та банками України документів в умовах особливого періоду, затвердженого постановою правління НБУ від 26.03.2004 року №134, а тому є недійсним в силу ст.ст. 215, 203 ЦК України.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.11.2014 року (колегія суддів у складі: Зеленіна В.О. - головуючого судді, суддів Авдеєва П.В., Гаврилюка О.М.) рішення місцевого господарського суду від 30.07.2014 року скасовано і прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постанова обґрунтована тим, що на момент укладення сторонами договору, спірний пункт договору не суперечив чинному законодавству, а тому відсутні правові підстави для визнання даного пункту договору недійсним на підставі ст.ст. 215, 203 ЦК України.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, Заступник військового прокурора Центрального району України подав касаційну скаргу, в якій просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.11.2014 року скасувати і залишити в силі рішення Господарського суду міста Києва від 30.07.2014 року.

В обґрунтування своїх вимог, скаржник посилається на те, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття незаконної постанови.

Судова колегія, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 18.06.2003 року між військовою частиною А0105 (орендодавець) та ЗАТ "Авіакомпанія "Українські вертольоти" (орендар) був укладений договір оренди повітряних суден армійської авіації Сухопутних військ Збройних Сил України №01/2003-06, відповідно до умов якого орендодавець передав в строкове платне володіння та користування 16 повітряних суден, а саме вертольоти Мі-8 МТ (МТВ) зав. №95224, 95225, 95226, 95227, 94911, 94913, 94995, 94996, 94997, 94998, 95002, 94841, 948843, 94851, 95209, 94912.

Строк оренди ПС, відповідно до додаткової угоди до договору № 9 від 08.10.2013 року, становить до 31.12.2021 року.

В п.14.1 договору сторони погодили, що вони звільняються від виконання зобов"язань за цим договором, якщо це викликане форс-мажорними обставинами. Під такими обставинами розуміють особливий період в державі, введений згідно з чинним законодавством з початком бойових дій за участю Збройних Сил України. Також до форс-мажорних обставин, які чинять перешкоди орендарю у своєчасному виконанні його обов"язків зазначених у п.8.1 договору, відносяться: природні катастрофи, ембарго, блокади, стихійні лиха, страйки, заборона або відсутність дозволу на проліт офіційних Державних органів країни перебування або прольоту (заборона на виліт та проліт не повинні бути викликані будь-якими діями орендаря), інші обставини, які виникають після укладення цього договору та які знаходяться поза контролем сторін, і якщо їх не можна було запобігти діями сторін.

Позивач просить визнати недійсним положення п.14.1 договору в частині розуміння обставин особливого періоду в державі з підстав того, що воно не відповідає ч.1 ст. 203 ЦК України, так як суперечить ст. 1 Закону України "Про оборону України", ст. 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Отже ч. 1 приписів вищенаведеної правової норми визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Приписами ч.4 ст. 219 ГК України встановлено, що сторони зобов'язання можуть передбачити певні обставини, які через надзвичайний характер цих обставин є підставою для звільнення їх від господарської відповідальності у випадку порушення зобов'язання через дані обставини, а також порядок засвідчення факту виникнення таких обставин.

Враховуючи приписи зазначених вище статей, а також те, що сторони в пункті 14.1 договору визначили та погодили перелік обставин, за наявності яких вони звільняються від відповідальності за неналежне виконання своїх зобов'язань і включення до цього переліку обставин таку форс-мажорну обставину, як особливий період в державі, введений згідно з чинним законодавством з початком бойових дій за участю Збройних Сил України на момент укладення цього договору не суперечило вимогам чинного законодавства, в тому числі і вимогам ст.1 Закону України "Про оборону України" (у редакції чинної на момент укладення договору), ст. 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (у редакції чинної на момент укладення договору), колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову про визнання цієї частини пункту договору недійсним через відсутність правових підстав для визнання недійсним частини договору на підставі ст.ст.203,215 ЦК України.

Відповідно до приписів ст. 1117 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.