Постанова ВГСУ від 20.12.2016 року у справі №914/3353/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2016 року Справа № 914/3353/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючий суддя: судді:Алєєва І.В. (доповідач), Дроботова Т.Б., Рогач Л.І.за участю представників: від позивача:не з'явився;від відповідача:Іваницький Я.О., дов. б/н від 06.12.2016р.розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю з транспортного будівництва у західному регіоні фірми "Західтрансбуд"на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 28.09.2016р.у справі господарського суду№914/3353/15 Львівської областіза позовомКолективного малого підприємства "Граніт"до Товариства з обмеженою відповідальністю з транспортного будівництва у західному регіоні фірми "Західтрансбуд"простягнення 107 350,19грн.В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Львівської області від 06.06.2016р., залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 28.09.2016р. у справі №914/3353/15, позовні вимоги задоволені частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 52 366,00грн. - заборгованості, 525,09грн. - 3 % річних. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнуто з позивача на користь відповідача 1 363,62грн. - судових витрат за проведення судової експертизи.

Відповідач, Товариство з обмеженою відповідальністю з транспортного будівництва у західному регіоні фірми "Західтрансбуд", з прийнятими судовими актами попередніх інстанцій не погодився та звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Обґрунтовуючи підстави звернення до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення господарськими судами попередніх інстанцій інстанції норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 12.12.2016р. зазначена касаційна скарга прийнята до провадження та призначена до розгляду.

У письмовому відзиві на касаційну скаргу позивач просив оскаржувані судові акти залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

В призначеному судовому засіданні касаційної інстанції 20.12.2016р. представник відповідача підтримав вимоги касаційної скарги. Позивач уповноваженого представника не направив. Явка не визнавалась обов'язковою.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, проаналізувавши доводи з цього приводу, викладені в касаційній скарзі, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю з транспортного будівництва у західному регіоні фірми "Західтрансбуд".

Як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, з грудня 2014р. до березня 2015р. Колективне мале підприємство "Граніт" поставило Товариству з обмеженою відповідальністю з транспортного будівництва у Західному регіоні фірма "Західтрансбуд" нафтопродукти та кисень на суму 199 104,00грн., що підтверджується: накладною №286 від 30.12.2014р. на суму 21 187,00грн. та довіреністю №194 від 30.12.2014р., дійсною до 05.01.2015р.; накладною №6 від 26.01.2015р. на суму 17 380,00грн.; накладною №16 від 30.01.2015р. на суму 22 820,00грн.; накладною №20 від 30.01.2015р. на суму 4 140,00грн. та довіреністю №7 від 26.01.2015р., дійсною до 10.02.2015р.; накладною №26 від 13.02.2015р. на суму 15 770,00грн.; накладною №38 від 25.02.2015р. на суму 14 957,00грн.; накладною №39 від 26.02.2015р. на суму 29 130,00грн. та довіреністю №28 від 01.02.2015р., дійсною до 28.02.2015р.; накладною №52 від 09.03.2015р. на суму 73 720,00грн. та довіреністю №45 від 02.03.2015р., дійсною до 31.03.2015р.

Також судами встановлено, що в зв'язку з тим, що відповідач частково розрахувався за отримані нафтопродукти та кисень, позивач звертався до останнього з вимогами про погашення наявної заборгованості, на що отримав відповідь про виявлені відповідачем розбіжності в розрахунках та запропонував позивачу надіслати акт звірки взаєморозрахунків та документи, які підтверджують факт отримання товару відповідачем.

15.05.2015р. позивач направив відповідачу два примірники акта звірки розрахунків, копії розхідних накладних та копії довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей, проте підписаного акта звірки розрахунків від відповідача позивач не отримав, що й стало підставою для звернення до суду з даною позовною заявою.

Відповідно до ст.ст. 202, 205, 207 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, зокрема, двох або багатостороннім правочином (договором) є погоджена дія двох або більше сторін. Правочин може вчинятись усно або в письмовій формі, сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, якщо він підписаний сторонами.

Згідно ч. 2 ст. 205 ЦК України правочин до якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до положень ст. ст. 174-175, 181, 193 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Отже, з урахуванням встановлених обставин справи та зазначених норм чинного законодавства, господарські суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що між сторонами у даній справі виникли правовідносини, що витікають з укладання договору у спрощений спосіб.

Статтею 627 ЦК України визначено, що відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового оборогу, вимог розумності та справедливості.

Положеннями ст.ст. 11, 629 ЦК України встановлено, що договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Приписами ч. 1 ст. 599 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частин 1 та 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

Частиною 1 ст. 692 ЦК України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Місцевий господарський суд з метою повного та об'єктивного розгляду справи ухвалою від 30.11.2015р. призначив судову почеркознавчу експертизу накладних №№6, 16, 20, 26, 38, 39, 52 та 286 на предмет підписання їх представником відповідача ОСОБА_5, проведення якої доручено Львівському науково-дослідному інституту судових експертиз.

Висновком криміналістичної експертизи з дослідження підписів за матеріалами господарської справи №914/3353/15 від 11.02.2016р. №4694 встановлено, що підписи від імені ОСОБА_6, які розташовані в графі "Отримав" в накладних №№20, 38, 39, 52 та 286 виконані самим ОСОБА_5, а підписи від імені ОСОБА_6, які розташовані в графі "Отримав" в накладних №№6, 16 та 26 - виконані не ОСОБА_5, а іншою особою.