Постанова ВГСУ від 20.11.2014 року у справі №922/1404/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2014 року Справа № 922/1404/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддівУдовиченка О.С., Катеринчук Л.Й., Міщенка П.К. розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Реал Банк"на постанову та на рішенняХарківського апеляційного господарського суду від 16.07.2014 року господарського суду Харківської області від 22.05.2014 року у справі господарського суду за позовом до №922/1404/14 Харківської області Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромзбут" Публічного акціонерного товариства "Реал Банк"про зобов'язання вчинити певні діїЗа участю представників: ПАТ "Реал Банк" - Мартяна О.В.

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Агропромсбут-2004" (далі - позивач), звернувся до господарського суду Харківської області із позовом про зобов'язання Публічного акціонерного товариства "Реал-банк" (надалі - Відповідач) перерахувати грошові кошти в сумі 68 900,43 грн. та закрити рахунок у ПАТ "Реал Банк".

22.05.2014 року від Позивача до суду надійшло пояснення з проханням про задоволення позовних вимог та перерахування залишку коштів на вказаному рахунку у сумі 68 900,43 грн. на поточний рахунок Позивача відкритий в ПАТ "Укрсиббанк", м. Харків.

Рішенням господарського суду Харківської області від 22.05.2014 року (суддя Жигалкін І.П.) позовні вимоги задоволено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 16.07.2014 року у справі №922/1404/14 (Колегія суддів - Сіверін В.І. - головуючий, судді: Терещенко О.І, Медуниця О.Є.) апеляційну скаргу залишено без задоволення. Рішення господарського суду Харківської області від 22.05.2014 року залишено без змін.

Не погодившись з прийнятими судовими актами, ПАТ "Реал Банк" звернулось до Вищого господарського суду України з проханням скасувати оскаржуване рішення та постанову та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

У своїй касаційній скарзі заявник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм ч. ч. 5, 6 ст. 36, ст. 46, ст. 47, ст. 49, ч. 4 ст. 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та ст. ст. 2, 17, 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність". Також ПАТ "Реал Банк" зазначає, що позивач є кредитором банку, а у зв'язку з прийняттям Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію відповідача задоволення вимог кредиторів банку може здійснюватися лише в процедурі ліквідації у порядку, визначеному Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Під час розгляду справи судами попередніх інстанцій встановлено таке.

14.06.2010 року між Позивачем та Відповідачем укладено Договір банківського рахунку суб'єкта господарювання № 3712/08-4/6Т, відповідно до якого Відповідач відкрив Позивачу поточний рахунок № 2600630125969, на підставі заяви Позивача і наданих ним документів і здійснював розрахункове-касове обслуговування.

Відповідно до п. 2.2. Договору Відповідач зобов'язався надавати Позивачеві комплекс банківських послуг протягом операційного часу, відповідно до п.2.6. вказаного договору Відповідач зобов'язався протягом операційного часу передавати розрахункові документи (у т.ч. в електронному вигляді), що підтверджують списання коштів з рахунків і зарахування коштів на рахунки Позивача, а також підтверджувати прийняття документів на інкасо.

Відповідно до п.7.2. Договору Позивач вправі розірвати договір достроково, у будь-який час, якщо він не має перед банком невиконаних зобов'язань.

03.03.2014 року Позивач звернувся до Відповідача із заявою вих. №11, в якій просив закрити рахунок та перерахувати залишок коштів в сумі 68 900,43 грн. на рахунку Позивача на рахунок №26006011166301, відкритий Позивачем в ПАТ "Укрсиббанк" м. Харків. До заяви Позивачем було надано платіжне доручення № 45 від 03.03.2014 року.

Відповідач вказану заяву Позивача не задовольнив, рахунок Позивача не закрив, грошові кошти в сумі 68 900,43 грн., що залишились на цьому рахунку не перерахував.

Знаходження коштів у сумі 68 900,43 грн. на рахунку Позивача підтверджено банківською випискою, копія якої залучена до матеріалів справи.

У відповідь Відповідач направив лист вих. № 08-107/684 від 12.03.2014 року, за підписом Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб ПАТ "Реал Банк" Кадирова В.В., у якому повідомлялось, що відповідно до постанови Правління Національного банку України від 28.02.2014 № 109 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства"Реал-банк" до категорії неплатоспроможних" з 03.03.2014 року у ПАТ "Реал Банк" запроваджено тимчасову адміністрацію, у зв'язку з чим Відповідачем, посилаючись на п. 1 ч. 5. ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", було повідомлено, що Позивач є кредитором ПАТ "Реал Банк" та Відповідач не може порушити вимог чинного законодавства України та виплатити Позивачеві (під час дії заборони на задоволення вимог кредиторів), як юридичній особі суму коштів, що знаходиться на банківському рахунку.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, висновок якого підтримав апеляційний господарський суд, виходив з того, що вимога Позивача до Відповідача не є майновою вимогою, обов'язок відповідача закрити вказаний банківський рахунок та повернути залишок коштів на ньому Позивачу виник у Відповідача після подання, 03.03.2014 року, Позивачем заяви про закриття банківського рахунку та платіжного доручення № 45 від 03.03.2014 року. Крім того, повернення залишку на поточному рахунку, що закривається є поточною операцією тимчасового адміністратора банку, тому твердження Відповідача про те, що Позивач є кредитором Відповідача, на якого поширюються обмеження встановлені пунктом 1 частини 5 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", є необґрунтованими.

Заперечуючи проти таких висновків попередніх судових інстанцій, заявник касаційної скарги зазначає, що Постановою Правління Національного Банку України №295 від 21.05.2014 року відкликано банківську ліцензію та розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Реал Банк".

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про Банки і банківську діяльність", банківська діяльність - залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб;

банківська ліцензія - документ, який видається Національним банком України в порядку і на умовах, визначених у цьому Законі, на підставі якого банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність.

Частиною четвертою статті 110 ЦК України встановлено, що особливості ліквідації банків встановлюються Законом "Про банки і банківську діяльність".

Відповідно до ч. 8 ст. 91 вказаного Закону з дня прийняття рішення про відкликання ліцензії та призначення ліквідатора вимоги за зобов'язаннями банку, що виникли під час проведення ліквідації, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури.

Слід відзначити, що суди не звернули увагу, при прийнятті оскаржуваних рішень на твердження ПАТ "Реал Банк" щодо прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії у відповідача, без якої банківські установи не мають можливості здійснювати банківську діяльність, зокрема і щодо закриття поточних рахунків та повернення або перерахування залишку коштів на цих рахунках, що є банківськими операціями.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального закону, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми; а обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню.