Постанова ВГСУ від 20.08.2014 року у справі №927/375/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2014 року Справа № 927/375/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Остапенка М.І. (головуючого),

Гончарука П.А. (доповідача),

Стратієнко Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу публічного акціонерного товариства науково-виробничого об'єднання "Чернігівеліткартопля" на рішення господарського суду Чернігівської області від 20 травня 2014 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 8 липня 2014 року у справі № 927/375/14 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Річ Харвест" до публічного акціонерного товариства науково-виробничого об'єднання "Чернігівеліткартопля" про стягнення суми, -

Встановив:

У березні 2014 року товариство з обмеженою відповідальністю "Річ Харвест" звернулось до господарського суду Чернігівської області з позовом до публічного акціонерного товариства науково-виробничого об'єднання "Чернігівеліткартопля" про стягнення 91275,12 грн. заборгованості, 4316,70 грн. пені, 12208,28 грн. штрафу, 1384,89 грн. інфляційних, 995,98 грн. 3 % річних, посилаючись на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки № 3103 від 7 травня 2013 року в частині розрахунків.

Рішенням господарського суду Чернігівської області від 20 травня 2014 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 8 липня 2014 року, позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 91275,12 грн. основного боргу, 4160,15 грн. пені, 9699,13 грн. штрафу, 1377,13 грн. інфляційних, 973,14 грн. 3 % річних, 2149,63 грн. судового збору. В задоволенні решти позову відмовлено.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення та неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить постановлені у справі судові рішення скасувати та передати справу на новий розгляд до місцевого господарського суду.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить залишити оскаржувані судові рішення без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, вказуючи на безпідставність викладених в ній доводів.

Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено попередніми судовими інстанціями, 7 травня 2013 року сторонами укладено договір поставки № 3103, за умовами якого позивач зобов'язався продати засоби захисту рослин, а відповідач - купити їх та оплатити їх вартість в порядку та на умовах даного договору, згідно зі специфікаціями № 1, 2, 3 від 7 та 17 травня 2013 року.

У відповідності до п.п. 7.1-7.2 договору за невиконання або неналежне виконання сторонами взятих на себе зобов'язань за договором вони несуть відповідальність згідно з чинним цивільним законодавством України і цим договором. Якщо протягом 5 календарних днів після настання строку оплати товару, оплата товару не буде проведена, відповідач сплачує позивачу штраф у розмірі 10 % від вартості неоплаченої партії товару та пеню у розмірі 0,1 % за кожний день прострочення платежу.

На виконання договору позивачем, відповідно до видаткових накладних, що містяться в матеріалах справи, поставлено, а відповідачем, на підставі довіреностей, отримано товар на загальну суму 122082,72 грн.

Проте, відповідачем отриманий товар оплачений частково, в сумі 30807,60 грн., заборгованість складає 91275,12 грн.

В зв'язку з відсутністю доказів погашення даної заборгованості, господарський суд першої інстанції, керуючись нормами ст. 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 525, 526, 530, 712 Цивільного кодексу України, визнав позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу обґрунтованими, задовольнивши їх в повному обсязі.

На підставі ст. 218 Господарського кодексу України, ст.ст. 549, 550, 610, 611, 625 Цивільного кодексу України, з урахуванням встановленого факту прострочення боржником виконання грошового зобов'язання, суд визнав вимоги позивача щодо стягнення пені, інфляційних, 3 % річних правомірними, проте, зважаючи на наявність ряду помилок, допущених позивачем при здійсненні розрахунку вказаних сум, не врахування позивачем положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, ч. 1 ст. 252, ст. 253, ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України, задовольнив позовні вимоги в зазначеній частині частково, стягнувши з відповідача на користь позивача 4160,15 грн. пені, 1377,13 грн. інфляційних, 973,14 грн. 3 % річних.

Разом з тим, оскільки під час розрахунку суми штрафу, позивачем, в порушення п. 7.2 договору, здійснено нарахування штрафу на всю суму поставленого товару, замість його нарахування на суму неоплаченої партії товару, позовні вимоги в цій частині також задоволені судом частково, в розмірі 9699,13 грн.

З таким рішенням господарського суду першої інстанції погодився й апеляційний господарський суд, залишивши його без змін.

Висновок попередніх судових інстанцій про часткове задоволення позову в зв'язку з порушенням відповідачем зобов'язань, покладених на нього умовами договору поставки, є законним, обґрунтованим, відповідає нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам і наявним матеріалам справи.

Доводи відповідача, викладені в касаційній скарзі, стосовно неправильного застосування попередніми судовими інстанціями норм ст.ст. 190, 594-597 Цивільного кодексу України, ст. 221 Господарського кодексу України, порушення норм ст.ст. 42, 43, 33, 34, 43, ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України були предметом розгляду в апеляційній інстанції і їм дана правильна правова оцінка.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування оскаржуваних у справі судових рішень не вбачається.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ: