ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 серпня 2014 року Справа № 910/7635/13
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
Головуючого судді Кузьменка М.В.,
суддів Васищака І М.,
Студенця В.І.,
розглянувши касаційну скаргу Заступника прокурора міста Києвана рішення господарського суду міста Києва від 10.02.2014 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.05.2014 р.у справі № 910/7635/13 господарського суду міста Києва
за позовомПублічного акціонерного товариства "Укртелеком"
до третя особа проАдміністрації державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України; Фонду державного майна України Київська міська рада визнання права власностіза участю представників:
ГПУ - Томчук М.О.;
ПАТ "Укртелеком" - Морозов О.О.;
Адміністрації державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України - не з'явилися;
ФДМ України - Погорілко Н.М.;
Київської міської ради - Тетерятник О.В.;
встановила:
Публічне акціонерне товариство "Укртелеком" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Адміністрації державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України і Фонду державного майна України та просило суд визнати за ним право власності за набувальною давністю на чотирьохповерхову нежитлову будівлю, розташовану за адресою: м. Київ, вул. І.Шевцова, буд. 5 літ. Б.
Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що починаючи з 05.01.2000 р. та на момент звернення до господарського суду з даним позовом він відкрито і безперервно володів та користувався спірним приміщенням (т.1 а.с.6-17).
Фонд державного майна України у поясненнях по справі проти задоволення заявлених вимог заперечує, посилаючись на те, що будівля належить до державної власності та знаходиться у позивача на балансі, що виключає можливість визнання права власності позивача на вказану будівлю за набувальною давністю (т.2 а.с.4-7).
Адміністрація державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України у відзиві на позов проти задоволення заявлених вимог заперечує з аналогічних підстав (т.2 а.с.8-14).
Рішенням господарського суду міста Києва від 10.02.2014 р. позов задоволено повністю (т.3 а.с.24-31).
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач, починаючи з 05.01.2000 р. та на момент звернення до господарського суду з даним позовом відкрито, добросовісно володів та продовжує володіти спірною будівлею, інше не встановлено законом чи рішенням суду, норми ст. 344 ЦК України розповсюджуються на цивільні відносини за даним спором, зважаючи на п. п. 4, 8 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, отже, існують підстави для визнання за позивачем права власності на спірне приміщення за набувальною давністю.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.05.2014 р. рішення господарського суду міста Києва від 10.02.2014 р. залишено без змін (т.3 а.с.79-89).
Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, Заступник прокурора міста Києва звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просив оскаржувані судові акти скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Вимоги касаційної скарги мотивовані порушенням судами норм матеріального та процесуального права (т.3 а.с.99-102).
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанції під час вирішення спору у справі по суті заявлених вимог та перегляду прийнятого рішення в апеляційному порядку відповідно встановлені наступні обставини.
Сервисы для юристов