Постанова ВГСУ від 20.08.2014 року у справі №910/3625/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2014 року Справа № 910/3625/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддів:Іванової Л.Б. (доповідач), Демидової А.М., Кролевець О.А.,розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Штерн Агро Україна"на рішення та постанову Господарського суду міста Києва від 22.04.2014 Київського апеляційного господарського суду від 23.06.2014у справі№ 910/3625/14 Господарського суду міста Києва за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "ДПЗКУ-МТС"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Штерн Агро Україна"простягнення 57072,54 грн. за участю представників сторін:

позивача: не з'явилися

відповідача: Лучко М.В., дов. від 11.11.2013 б/н

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ДПЗКУ-МТС" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Штерн Агро Україна" про стягнення 57072,54 грн. заборгованості.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.04.2014 у справі № 910/3625/14 (суддя Кирилюк Т.Ю.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.06.2014 (колегія суддів у складі: головуючого судді Дикунської С.Я., суддів Алданової С.О., Рябухи В.І.), позов задоволено повністю; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Штерн Агро Україна" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДПЗКУ-МТС" 52500,00 грн. - основного боргу, 729,25 грн. - пені, 168,29 грн. - 3% річних, 3675,00 грн. - штрафу та 1827,00 грн. - витрат по сплаті судового збору.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Штерн Агро Україна" звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 22.04.2014 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.06.2014 у справі № 910/3625/14, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення та неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Сторони згідно з приписами статті 111-4 Господарського процесуального кодексу України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак позивач не скористався передбаченим законом правом на участь у перегляді справи в суді касаційної інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових актів, вважає касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, 04.09.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ДПЗКУ-МТС" (далі - виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Штерн Агро Україна" (далі - замовник) укладено договір про надання послуг № КО-ВОЛ-13/13 (далі - договір), відповідно до умов якого виконавець зобов'язався на території сільськогосподарських угідь замовника надати останньому послуги по збиранню врожаю сільськогосподарських культур на пальному замовника, а замовник зобов'язався прийняти та оплатити надані послуги (п. 1.1 договору).

Відповідно до п. 3.1 договору вартість послуг по збиранню врожаю кукурудзи за один зібраний гектар склала 300,00 грн.

Пунктом 4.1 договору сторони погодили, що плановий строк (місяць) закінчення надання послуг по збиранню врожаю становить грудень.

Місцевим та апеляційним господарськими судами встановлено, що позивач в грудні 2013 року надав відповідачу послуги по збиранню врожаю сільськогосподарських культур на загальну суму 52500,00 грн., що підтверджується актом здачі-приймання робіт (надання послуг) № 9628 від 05.12.2013, який підписаний відповідачем без заперечень та зауважень щодо якості та строків надання послуг.

Згідно із п. 3.4 договору оплата наданих послуг здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок виконавця на підставі актів передачі-приймання наданих послуг в строк не пізніше, ніж через 5 робочих днів з дати підписання відповідного акту.

Як передбачено п. 5.2 договору, за прострочення оплати наданих послуг замовник сплачує виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення оплати, а у випадку непогашення заборгованості протягом більш як 30 календарних днів з моменту виникнення такої заборгованості, замовник зобов'язаний додатково, крім пені, сплатити на користь виконавця штраф в розмірі 7 % від суми заборгованості.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Порушенням зобов'язання відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України є його невиконання або виконання з порушенням визначених змістом зобов'язання умов (неналежне виконання).

Приписами ст. 611 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно із ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Врахувавши вищенаведені норми законодавства та встановивши, що факт надання позивачем послуг підтверджено актом здачі-приймання робіт (надання послуг) № 9628 від 05.12.2013 на суму 52500,00 грн., який підписаний відповідачем без заперечень та зауважень щодо якості та строків їх виконання, доказів оплати відповідачем послуг, наданих згідно наведеного вище акту здачі-приймання робіт (надання послуг), матеріали справи не містять, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача 52500,00 грн. основного боргу.

При цьому, перевіривши розрахунки заявлених позивачем до стягнення сум неустойки та процентів річних, суди, керуючись положеннями ст. ст. 216-218 Господарського кодексу України, ст.ст. 549, 611, 614, 625 Цивільного кодексу України та п. 5.2 Договору, дійшли висновку про їх відповідність вимогам чинного законодавства та правомірно задовольнили позовні вимоги про їх стягнення.

Матеріали справи свідчать про те, що господарськими судами попередніх інстанції в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно досліджено матеріали справи в їх сукупності і вірно застосовано норми процесуального та матеріального права.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції лише перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Оцінка та перевірка обставин справи і доказів не віднесена до повноважень касаційної інстанції.