Постанова ВГСУ від 20.08.2014 року у справі №904/7999/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2014 року Справа № 904/7999/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Остапенка М.І. (головуючого),

Гончарука П.А. (доповідача),

Стратієнко Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 6 березня 2014 року та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 2 липня 2014 року у справі № 904/7999/13 за позовом державного підприємства "Придніпровська залізниця" до публічного акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" про стягнення суми,-

Встановив:

У жовтні 2013 року державне підприємство "Придніпровська залізниця" звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до публічного акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" про стягнення плати за користування вагонами в розмірі 5 442,00 грн. та 20 649,72 грн. збору за зберігання вантажу.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 6 березня 2014 року, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 02 липня 2014 року, позов задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача 5 442,00 грн. плати за користування вагонами та 20 649,72 грн. збору за зберігання вантажу та судові витрати.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на неправильне застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постановлені у справі судові рішення скасувати та відмовити в задоволенні позову.

Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено попередніми судовими інстанціями, 6 листопада 2008 року сторонами укладено договір № ПР/М-08-2/11-2121/НЮдч/2476а про експлуатацію залізничної під'їзної колії відкритого акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат", відповідно до умов якого власник колії сплачує залізниці, зокрема плату за користування вагонами згідно з Правилами перевезення вантажів та плату за зберігання вантажів у вагонах у разі затримки їх з вини одержувача після закінчення терміну безоплатного зберігання незалежно від місця затримки (на станції призначення та на підході до неї) - згідно з Правилами зберігання вантажів.

За наявними в матеріалах справи накладними позивачем були прийняті вагони завантажені "Вапняком для флюсування" для перевезення на адресу одержувача - ВАТ "Південний гірничо-збагачувальний комбінат", однак через неможливість прийняття їх станцією призначення Кривий Ріг Придніпровської залізниці у зв'язку із неприйняттям вантажу одержувачем на свою під'їзну колію, вагони на шляху прямування були затримані на підставі наказу № 201 від 10 квітня 2013 року, відповідно до якого на станції Новоблочна складені акт про затримку вагонів форми ГУ-23а № 57 від 10 квітня 2013 року та акт загальної форми ГУ-23 № 57 від 10 квітня 2013 року, а також було повідомлено відповідача про їх затримку.

В період затримки вагонів на підходах до ст. Кривий Ріг та впродовж не забирання вагонів з колії станції, позивачем було нараховано плату за користування вагонами у розмірі 5 442,00 грн. та 20 649,72 грн. - за зберігання вантажу, а всього 26 091,72 грн. (з ПДВ), що підтверджується відповідними відомостями, наявними в матеріалах справи, які відповідач, не погоджуючись з розміром нарахування, підписав із зауваженням.

Предметом позову є несплачені відповідачем грошові кошти в розмірі 26 091,72 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Аналогічні приписи містить ст. 526 ЦК України.

Статтею 46 Статуту залізниць України передбачено, що одержувач зобов'язаний прийняти і вивезти вантаж, що надійшов на його адресу. Терміни вивезення і порядок зберігання вантажів установлюються Правилами. Вантажі, що прибули, зберігаються на станції безкоштовно протягом доби.

Згідно з ст. 119 Статуту за користування вагонами і контейнерами залізниці вантажовідправниками, вантажоодержувачами, власниками під'їзних колій, портами, організаціями, установами, громадянами - суб'єктами підприємницької діяльності вноситься плата. Порядок визначення плати за користування вагонами (контейнерами) та звільнення від зазначеної плати у разі затримки вагонів (контейнерів), що виникла з вини залізниці, встановлюється Правилами користування вагонами і контейнерами. Зазначена плата вноситься також за час затримки вагонів на станціях призначення і на підходах до них в очікуванні подання їх під вивантаження, перевантаження з причин, що залежать від вантажоодержувача, власника залізничної під'їзної колії, порту, підприємства.

Як встановлено судами, станцією згідно з вимогами ст. 42 Статуту залізниць України було повідомлено відповідача про прибуття на його адресу вагонів, що підтверджується записами у книзі повідомлень ф. ГУ-2, проте відповідач в порушення п. 5 договору № ПР/М-08-2/11-2121/НЮдч/2476а та вимог ст. 33 Правил видачі вантажів, ст.ст. 46, 47 Статут залізниць України, несвоєчасно вивільняв колії станції Кривий Ріг від вантажу, який прибув на його адресу, що стало підставою невиконання залізницею своїх зобов'язань за договором і призвело до скупчення вагонів на станції призначення. Також вина відповідача підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Встановивши зазначене та керуючись нормами ст.ст. 526, 908, 614 Цивільного кодексу України, ст. 307 Господарського кодексу України, ст. 119 Статуту залізниць України та Правил, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, прийшов до правомірного висновку про необхідність задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача 5 442,00 грн. - плати за користування вагонами та відповідно до п. 8 Правил зберігання вантажів 20 649,72 грн. - збору за зберігання вантажу, оплата яких відповідачем не в повному обсязі є незаконною.

Водночас, як правильно було встановлено судами, не підписання відповідачем актів загальної форми та наявність заперечень останнього у відомостях плати не є згідно з вимогами ст. 34 Господарського процесуального кодексу України належними і допустимими доказами відсутності вини відповідача у спричиненні скупченості вагонів на станції призначення і доводи скаржника в касаційній скарзі цих висновків судів не спростовують.

Отже, висновок попередніх судових інстанцій про задоволенні позову є законним, обґрунтованим, відповідає нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам і наявним матеріалам справи, а доводи касаційної скарги його не спростовують.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування постановлених у справі судових рішень не вбачається.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -