ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 жовтня 2016 року Справа № 914/90/16
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючогоМачульського Г.М. (доповідач),суддівРогач Л.І., Сибіги О.М.розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргуФізико-механічного інституту ім.Г.В.Карпенка НАН Українина постановуЛьвівського апеляційного господарського судувід11.07.2016у справі№914/90/16Господарського судуЛьвівської областіза позовомФізико-механічного інституту ім.Г.В.Карпенка НАН УкраїнидоПриватного підприємства "Отава"прозобов'язання укласти договір,
В С Т А Н О В И В:
Звернувшись у суд з даним позовом, Фізико-механічний інститут ім.Г.В.Карпенка НАН України (далі - позивач) просив зобов'язати Приватне підприємство "Отава" (далі-відповідач) укласти з позивачем договір про відшкодування витрат земельного податку сплаченого позивачем.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач відмовляється сплачувати земельний податок за користування земельною ділянкою на якій розміщені будівлі, які є його власністю.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 12.04.2016 (суддя Яворський Б.І.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 11.07.2016 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Марко Р.І., судді Желік М.Б., Малех І.Б.), у задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі позивач просить скасувати вищевказані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Учасники судового процесу відповідно до приписів статті 1114 Господарського процесуального кодексу України належним чином повідомлялися про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак не використали наданого законом процесуального права на участь своїх представників у судовому засіданні, що не перешкоджає розгляду касаційної скарги.
Переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.
Як встановлено судами, відповідно до ухвали 5-ої сесії 3-го скликання Львівської міської ради народних депутатів від 29.04.1999 №216, 14.09.1999 позивачу виданий Державний акт на право постійного користування землею ІІ-ЛВ № 003710.
18.08.2000 між Закритим акціонерним товариством "Академрембуд" та відповідачем укладено договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого ЗАТ "Академрембуд" продало будівлі і споруди, що знаходяться у м. Львові по вул. Наукова, 5 "в", а саме: цегляний адміністративний корпус, позначений в плані А-1 - розмір нежитлової площі - 108,1 кв.м; цегляний гараж Б - розмір нежитлової площі - 48,1 кв.м; цегляний склад В - розмір нежитлової площі - 32,1 кв.м; цегляний металевий склад Г - розмір нежитлової площі - 145,1 кв.м; цегляну майстерню Д - розмір нежитлової площі - 56,6 кв.м; цегляний склад Ж - розмір нежитлової площі 78,8 кв.м, а також до вищезгаданих будівель і споруд відносяться: металеві ворота №1, металева огорожа №2, металеві ворота №3, бетонне замощення І, асфальто-бетонне замощення ІІ, а відповідач придбав наведені будівлі і споруди, що знаходяться у м. Львові по вул. Наукова, 5 "в".
21.08.2000 складений акт приймання-передачі будівель і споруд за наведеним договором.
Згідно Реєстраційного посвідчення від 21.09.2000, яке видане Львівським обласним державним комунальним бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки, а також витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 28.04.2013 наведені об'єкти нерухомості зареєстровані на праві власності за відповідачем.
Відповідно до витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 20.03.2015 №19-1323-0.2-4185/9-15АП, який виданий відділ Держземагентства у м.Львові Львівської області, нормативна грошова оцінка земельної ділянки, яка знаходиться у м.Львові, вул.Наукова, 5, площею 1 кв.м під забудовою становить 1 286,74 грн.
У відповідь на лист позивача від 24.11.2015 № 1271 щодо укладення договору про відшкодування витрат земельного податку балансоутримувача користувачем, відповідач у листі від 17.12.2015 № 01-12/15 повідомив позивача про те, що у зв'язку з не визначенням офіційного статусу відповідача щодо спірної земельної ділянки недоцільно укладати будь-які договори щодо фінансових зобов'язань відповідача, у тому числі щодо сплати земельного податку.
З метою врегулювання земельних відносин листом від 16.03.2016 №01-03/16 відповідач звернувся до позивача для отримання згоди на вилучення земельної ділянки загальною площею 1 630 кв.м, у тому числі 468,8 кв.м під будівлями, що належать відповідачу на праві приватної власності.
Позивач листом від 22.03.2016 №88-3/248 повідомив відповідача про те, що інститут не має повноважень щодо надання згоди на вилучення частини земельної ділянки, закріпленої за ним на праві постійного користування.
Апеляційний суд залишаючи без змін рішення місцевого господарського суду виходив із того, що правові підстави для задоволення позову відсутні.
Підстави для скасування судових рішень відсутні виходячи із наступного.
Відповідно до приписів статті 6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства (ч.1). Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами (ч.2). Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (ч.3).
Згідно статті 627 вказаного кодексу відповідно до статті 6 цього кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1).
Разом з тим, положеннями статті 203 наведеного кодексу визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Частиною другою статті 14 Цивільного кодексу України встановлено, що особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.
Отже свобода договору, не є безмежною.
Приписами статті 270 Податкового кодексу України визначено, що об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, та земельні частки (паї), які перебувають у власності.
Сервисы для юристов