Постанова ВГСУ від 19.10.2016 року у справі №911/681/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2016 року Справа № 911/681/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоГубенко Н.М.суддівБарицької Т.Л. Картере В.І.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Військової частини А 2167на рішення від та на постанову відГосподарського суду Київської області 28.04.2014 Київського апеляційного господарського суду 10.02.2016у справі Господарського суду№ 911/681/14 Київської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Сумський фарфоровий двір"доВійськової частини А 2167простягнення заборгованості

у судовому засіданні взяли участь представники:

- позивача повідомлений, але не з'явився;- відповідача повідомлений, але не з'явився;ВСТАНОВИВ:

27.02.2014 Товариство з обмеженою відповідальністю "Сумський фарфоровий двір" звернулося до Господарського суду Київської області із позовом до Військової частини А 2167 про стягнення заборгованості за поставлений товар у розмірі 78 130, 72 грн., пені у розмірі 15, 84 грн., штрафу у розмірі 3 906, 54 грн. та 3% річних у розмірі 2 234, 75 грн.

Рішенням Господарського суду Київської області від 28.04.2014 у справі № 911/681/14 (суддя Карпечкін Т.П.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.02.2016 (колегія суддів у складі: Чорна Л.В. - головуючий суддя, судді Кропивна Л.В., Смірнова Л.Г.), стягнуто із Військової частини А 2167 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумський фарфоровий двір" основний борг у розмірі 78 130, 72 грн., пеню у розмірі 15, 58 грн., штраф у розмірі 3 906, 53 грн. та 3% річних у розмірі 2 215, 49 грн.; в іншій частині у позові відмовлено.

Не погоджуючись з наведеними судовими рішеннями, Військова частина А 2167 звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 28.04.2014 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.02.2016 у справі № 911/681/14, та прийняти нове рішення, яким відмовити у позові.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм господарськими судами попередніх судових інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Спір, що виник між сторонами, стосується неналежного виконання відповідачем (замовником) умов договору на постачання продукції № 75 від 19.12.2012 в частині здійснення ним обов'язку щодо оплати товару на умовах даного договору.

Відповідно до абзацу 1 ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

В силу ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 ЦК України).

Частини перша та шоста статті 265 Господарського кодексу України передбачають, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно із ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (частина друга статті 692 ЦК України).

Однак сторони можуть відійти від цього положення, застосувавши розстрочення платежу (частина друга статті 692 ЦК України).

У випадку, якщо договором купівлі-продажу передбачена оплата товару через певний час після його передачі покупцю, покупець повинен провести оплату в строк, передбачений договором.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до статей 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно із ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

За змістом положень ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ст. 32 ГПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст. 33 ГПК України).

Статтею 34 ГПК України обумовлено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.