Постанова ВГСУ від 19.10.2016 року у справі №902/92/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2016 року Справа № 902/92/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоГубенко Н.М.суддівБарицької Т.Л. Іванової Л.Б.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк" Демарк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осібна постанову відРівненського апеляційного господарського суду 06.07.2016у справі Господарського суду№ 902/92/16 Вінницької областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Банк" Демарк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осібдоСільськогосподарського виробничого кооперативу "Залузький"простягнення заборгованості за кредитним договором

у судовому засіданні взяли участь представники:

- позивача Шевченко О.М.;- відповідача Олянчук В.Л.;В судовому засіданні 12.10.2016, на підставі ст. 77 ГПК України, оголошено перерву до 19.10.2016.

ВСТАНОВИВ:

28.01.2016 Публічне акціонерне товариство "Банк" Демарк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб звернулося до Господарського суду Вінницької області із позовом до Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Залузький" про стягнення: - заборгованості за простроченими відсотками за користування кредитом у розмірі 953 844, 41 грн.; - заборгованості за строковими відсотками за користування кредитом у розмірі 46 583, 11 грн.; - пені за несвоєчасне погашення відсотків у розмірі 172 499, 77 грн.; - пені за несвоєчасне повернення кредиту у розмірі 599 415, 46 грн.

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 04.04.2016 у справі № 902/92/16 (суддя Тварковський А.А.) позов задоволено частково. Стягнуто з Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Залузький" на користь Публічного акціонерного товариства "Банк" Демарк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб заборгованість за простроченими відсотками у розмірі 953 844, 41 грн., заборгованість за строковими відсотками у розмірі 46 583, 11 грн., пеню за несвоєчасне погашення відсотків у розмірі 137 999, 82 грн., пеню за несвоєчасне повернення кредиту у розмірі 479 532, 36 грн.; в іншій частині у позові відмовлено.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 06.07.2016 у справі № 902/92/16 (колегія суддів у складі: Дужич С.П. - головуючий суддя, судді Мамченко Ю.А., Саврій В.А.) рішення Господарського суду Вінницької області від 04.04.2016 у справі № 902/92/16 скасовано в частині стягнення заборгованості за простроченими відсотками та заборгованості за строковими відсотками. В цій частині прийнято нове рішення, яким стягнуто з Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Залузький" на користь Публічного акціонерного товариства "Банк" Демарк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 23 333, 33 грн. заборгованості за простроченими відсотками та 2 888, 88 грн. заборгованості за строковими відсотками. У стягненні заборгованості за простроченими відсотками у сумі 930 511, 08 грн. та в сумі 43 694, 23 грн. заборгованості за строковими відсотками відмовлено. В іншій частині рішення Господарського суду Вінницької області від 04.04.2016 у справі № 902/92/16 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду, Публічне акціонерне товариство "Банк" Демарк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 06.07.2016 у справі № 902/92/16 в частині відмови у позові про стягнення заборгованості за простроченими відсотками у розмірі 930 511, 08 грн. та у розмірі 43 694, 23 грн., та в цій частині залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Сільськогосподарський виробничий кооператив "Залузький" надав відзив на касаційну скаргу, в якому з нею не погоджується та просить касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк" Демарк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб залишити без задоволення, постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 06.07.2016 у справі № 902/92/16 залишити без змін.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм господарськими судами попередніх судових інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Предметом даного позову є вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості за простроченими відсотками за користування кредитом, заборгованості за строковими відсотками за користування кредитом, пені за несвоєчасне погашення відсотків, та пені за несвоєчасне повернення кредиту.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 20.02.2013 між Публічним акціонерним товариством "Банк "Демарк" та Сільськогосподарським виробничим кооперативом "Залузький" було укладено кредитний договір № 1-078.

В подальшому сторонами укладалися додаткові угоди до кредитного договору № 1-078 від 20.02.2013.

Відповідно до статей 526, 530, 610, частини першої статті 612 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За положеннями частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

За змістом статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання процентів від суми позики у розмірі та порядку встановленому договором або на рівні облікової ставки НБУ, якщо інше не встановлено договором.

У разі порушення боржником строків сплати чергових платежів за договором позики відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу до спливу встановленого договором строку виконання основного зобов'язання має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Отже, у випадку пред'явлення вимоги про дострокове повне повернення позики та належних кредитору процентів вважається, що строк договору настав і позичальник повинен повернути кредитору позику у повному обсязі та нараховані на час повернення проценти.

Вимога про дострокове повернення позики та належних процентів може бути задоволена шляхом добровільного повернення позичальником заборгованості або її стягнення в судовому порядку за судовим рішенням.

Відсутність такої вимоги не покладає на позичальника будь-яких зобов'язань щодо дострокового повернення будь-яких сум, які, на думку кредитора, підлягають сплаті, крім тих, які підлягають сплаті на час пред'явлення вимоги.

Відповідно до частини третьої статті 1049 ЦК України грошова позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалась, на банківський рахунок позикодавця.

При зарахуванні грошової суми, стягнутої за рішенням суду, на банківський рахунок позикодавця грошова позика вважається повернутою.

Разом з тим, статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, а тому з часу зарахування на банківський рахунок сум, стягнутих за рішенням суду або добровільно сплачених позичальником на вимогу про дострокове повернення позики ці зобов'язання вважаються припиненими (така ж правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 06.07.2016 у справі № 6-118цс16).