Постанова ВГСУ від 19.07.2016 року у справі №911/4792/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 липня 2016 року Справа № 911/4792/15

Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:

Чернова Є.В.- головуючого, Корнілова Ж.О., Карабаня В.Я.за участю представників: позивача відповідача розглянув касаційну скаргу Палькевич Н.С. Головко О.С. Васильківської центральної районної лікарніна постанову Київського апеляційного господарського суду від 21 квітня 2016у справі№911/4792/15 господарського суду Київської областіза позовомПАТ по газопостачанню та газифікації "Київоблгаз"доВасильківської центральної районної лікарніпростягнення 420 236,02 грн. В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Київської області від 17.12.2015 р. (суддя Чонгова С.І.) позов задоволено, стягнуто з відповідача Васильківської центральної районної лікарні на користь позивача ПАТ по газопостачанню та газифікації "Київоблгаз" 269 201,01 грн. основного боргу, 90 927,65 грн. пені, 4952,31 грн. 3% річних, 55 155,01 грн. втрат від інфляції.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.04.2016 р. (судді: Ільєнок Т.В., Рудченко С.Г., Яковлєв М.Л.) рішення господарського суду Київської області від 17.12.2015 р. залишено без зміни.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками про порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань розрахуватися за природний газ, поставлений у березні-червні 2015 року, тому визнав правомірним задоволення вимог позову про стягнення з відповідача 269 201,01грн основного боргу, 4 952,31 грн. 3% річних та 55 155,01 грн. інфляційних втрат, а також перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, дійшов висновку, що він є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню в заявленому розмірі 90 927,65 грн.

Відповідач в касаційній скарзі просить постанову апеляційного господарського суду та рішення господарського суду першої інстанції скасувати з підстав неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, в позові відмовити.

В обгрунтування вимог скарги відповідач доводить порушення вимог ст.ст. 32, 34, 36, 43 ГПК України, оскільки суд в обгрунтування висновків посилався на акти приймання-передачі природного газу за березень-червень 2015р., які укладені до договору на постачання природного газу від 06.02.2015 р. № 2014/П-БО-06010019944385-7070120, однак борг стягнуто судом за невиконання договірних зобов'язань відповідача за договором від 06.02.2015 р. № 2015/П-БО-06010001994385-7070120, тобто, відповідача притягнуто до відповідальності за різними договорами і при цьому, у оскаржуваних рішеннях не надано жодних роз'яснень щодо таких розбіжностей та, відповідно, допустимості таких доказів.

Суд неправильно застосував норму ч. 2-4 ст. 653 та норму ст. 599 ЦК України, оскільки припинення зобов'язань його виконанням проведеним належним чином і припинення зобов'язань розірванням договору є окремі самостійні підстави для припинення зобов'язань, які слід розглядати та застосовувати окремо один від одного.

Норма ст. 653 ЦК України наділяє сторони правом вільно, за спільною згодою, визначати час, підстави та умови розірвання договору укладеного між ними. Таким чином, договір може бути розірвано у будь-який час, незалежно від того чи були вчиненні якісь дії тією чи іншою стороною договору.

Позивач, листом від 17.06.2015 року №1119 сам запропонував відповідачу розірвати договірні відносини і сам надав для підписання проект додаткової угоди № 6 від 30.06.2015 року про розірвання договору на постачання природного газу за регульованим тарифом для потреб установ і організацій, що фінансуються з державного та місцевого бюджетів від 06.02.2015 року № 2015/П-БО-06010001994385-7070120. Відповідачем було прийнято пропозицію позивача щодо розірвання договору на постачання природного газу і, відповідно, підписано її.

Висновки судів з посиланням на п. 10.1 договору, відповідно до якого договір діє в частині проведення розрахунків до їх повного виконання невірні, оскільки, в силу вимог ч. З ст. 653 ЦК України зобов'язання сторін припиняються з моменту досягнення домовленості про розірвання договору, якщо інше не встановлено договором. Таким чином, оскільки іншого ні основним договором від 06.02.2015 року № 2015/П-БО-06010001994385-7070120. ні укладеною сторонами додатковою угодою від 30.06.2015 року не встановлено, то, відповідно і п. 10.1 договору припинив свою дію з 01.07.2015 року, а отже не може бути застосований.

Отже, судом першої інстанції не застосовано закон який мав бути застосований до даних правовідносин, а саме норми ст. 202, 206, 188 ГК України.

Судами першої та апеляційної інстанції невірно застосовано норму ч. 4 ст. 653 ЦК

України, яка є нормою прямої дії і не потребує додаткового роз'яснення.

Зокрема, відповідно до ч. 4 ст. 653 ЦК України сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язаннями до моменту розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Ні змістом самого Договору від 06.02.205 року № 2015/П-БО-06010001994385-7070120. ні Додатковою угодою № 6 від 30.06.2015 року до нього, ні законом не передбачено наділення позивача правом вимагати повернення будь-чого, будь-яких зобов'язань, які виникли до моменту розірвання договору, як то заборгованості, пені, штрафів, інфляційних тощо.

Таким чином, оскільки іншого Договором від 06.02.205 року № 2015/П-БО-06010001994385-7070120 не передбачено, то в розумінні норм ч. 1 ст. 202 ГК України, ч. 1 ст. 604 ЦК України, всі зобов'язання за даним договором припинені за домовленістю сторін.

Вищий господарський суд України, розглянувши доводи касаційної скарги, за участю прокурора та представників сторін, що взяли участь в судовому засіданні, приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.

Предметом позову є стягнення боргу за газ, який поставлявся у період дії спірного Договору, а саме березень-червень 2015 року.

В обґрунтування заявлених позовних вимог ПАТ по газопостачанню та газифікації "Київоблгаз" посилався на те, що відповідачем порушено зобов'язання за Договором на постачання природного газу за регульованим тарифом № 2015/П-БО-06010001994385-7070120 від 06.02.2015 в частині сплати за поставлений природній газ за спірний період березень - червень 2015 року.

Відповідач у справі - Васильківська центральна районна лікарня, заперечуючи позовні вимоги, посилався на те, що Додаткової угодою № 6 від 30.06.2015 сторони прийшли згоди, щодо розірвання з 01.07.2015 Договору газопостачання № 2015/П-БО-06010001994385-7070120 від 06.02.2015, а отже зобов'язання за вказаним Договором припинилось.

Предметом спору у даній справі є наявність у відповідача обов'язку оплатити заборгованість за поставлений товар та застосування до нього відповідальності, встановленої Договором та чинним законодавством за порушення відповідного зобов'язання.

Судом встановлено, що 06.02.2015 між ПАТ по газопостачанню та газифікації "Київоблгаз" (далі - постачальник) та Васильківською центральною районною лікарнею (далі - споживач) було укладено Договір № 2015/П-БО-06010001994385-7070120 постачання природного газу за регульованим тарифом (а/с 11-13, далі - Договір; Договір постачання).

За умовами названого Договору, постачальник протягом 2015 року здійснює споживачу постачання природного газу в обсягах і порядку, передбачених цим Договором, а споживач оплачує постачальнику вартість газу у розмірах, строках, порядку та на умовах, передбачених Договором.

Відповідно до п. 1.2 Договору, передача газу здійснюється на межах балансової належності об'єктів споживача відповідно до актів розмежування ділянок обслуговування.

Згідно п. 4.1 Договору, розрахунки за реалізований газ здійснюються за цінами, що встановлені Національною комісією, яка здійснює державне регулювання у сфері енергетики.