ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 липня 2016 року Справа № 904/327/16
Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:
Чернова Є.В.- головуючого, Карабаня В.Я., Черкащенко М.М.за участю представників: позивача відповідача розглянув касаційну скаргу Агафонов Д.В. Зяблов О.Є. Товариства з обмеженою відповідальністю "ТК Агротранс"на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26 квітня 2016у справі№904/327/16 господарського суду Дніпропетровської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "ТК Агротранс"доТовариства з обмеженою відповідальністю науково-виробнича фірма "Агрол ЛТД"за участю третьої особиТовариства з обмеженою відповідальністю "Ренессанс-клуб"провизнання договору оренди приміщення недійсним В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 11.03.2016 р. (суддя Манько Г.В.) у задоволенні позову відмовлено.
Суд дійшов висновку, з посиланням на передбачені ст.232 ЦК України підстави, про їх відсутність для визнання спірного договору недійсним.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.04.2016 р. (судді: Кузнецов В.О., Науменко І.М., Кощеєв І.М.) рішення господарського суду Дніпропетровської області від 11.03.2016 р. залишено без зміни.
Позивач в касаційній скарзі просить постанову апеляційного господарського суду та рішення господарського суду першої інстанції скасувати з підстав порушення норм матеріального та процесуального права, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
В обґрунтування доводів скарги заявник посилається на роз'яснення Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 11, Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9, вважає, що за змістом норм гл. 17 ЦК України керівник юридичної особи є її представником, судами неправильно застосовано ст. 232 ЦК України, оскільки висновки суду зводяться до формальної оцінки договорів та актів приймання-передавання приміщення без врахування фактичних обставин та доказів. Скаржник стверджує, що обставини справи свідчать про зловмисну домовленість директора позивача та учасника позивача та відповідача з учасником і директором відповідача, що завдало майнової шкоди позивачу.
Вищий господарський суд України, розглянувши доводи касаційної скарги, за участю представників сторін, що взяли участь в судовому засіданні, приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.
Як встановлено судом, 01.03.2015 р. між товариством з обмеженою відповідальністю Науково-виробничою фірмою "Агрол ЛТД" (орендодавець) та товариством з обмеженою відповідальністю "ТК Агротранс" (орендар) укладено договір оренди нежитлових приміщень №01/03/15-1, за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає у тимчасове користування частину нежитлового приміщення (адміністративну будівлю), за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Донецьке шосе, буд.7, приміщення 551, загальною площею 100 квадратних метрів.
Згідно п. 4.1. договору термін оренди становить від дня прийняття об'єкта, що орендується, за актом приймання-передачі з 01.03.2015 р. по 31.12.2016 р.
Пунктом 5.1 договору сторони погодили, що розмір щомісячної орендної плати становить 16 666,67 грн. без ПДВ, ПДВ 3 333,33 грн., всього 20 000 грн. У вартість орендної плати входять комунальні платежі. При укладенні договору орендар сплачує одночасно перший і останній місяці оренди в розмірі 20 000 гривень в місяць.
За п. 5.2. договору орендна плата оплачується у безготівковому порядку на розрахунковий рахунок орендодавця не пізніше 20 числа кожного поточного місяця за наступний місяць.
На виконання умов договору, відповідач передав позивачу згідно акту прийому - передачі приміщення площею 100 квадратних метрів за адресою: м. Дніпропетровськ, вул.Донецьке шосе, будинок 7, приміщення 551.
Спірне приміщення знаходилося у користуванні позивача, що підтверджується актами надання послуг оренди приміщення № 3 від 31.03.2015 р. та № 4 від 30.04.2015 р. У реквізитах зазначених актів надання послуг оренди приміщення зазначено, що адреса товариства з обмеженою відповідальністю "ТК Агротранс": м.Дніпропетровськ, вул. Донецьке шосе, буд. 7, приміщення 551.
У свою чергу, позивач на виконання умов договору, сплатив відповідачу орендну плату за користування спірними приміщеннями у розмірі 60 000,00 грн.
Відповідно п.п. 4.2, 4.3. договору строк оренди може бути скорочений за згодою сторін. Орендар має право достроково розірвати договір, повідомивши про це орендодавця за 30 діб до запланованої дати звільнення приміщення. При цьому сплачена на перед орендна плата орендарю не повертається.
За п. 9.4 договору об'єкт оренди повинен бути переданий орендарем та прийнятий орендодавцем на протязі трьох діб з моменту закінчення строку оренди, про що складається акт прийомки - передачі який підписується членами двосторонньої комісії.
30.04.2015 р. між сторонами укладено додаткову угоду про розірвання договору №01/03/15-1 оренди нежитлових приміщень від 01.03.2015 р.
30.04.2016 р. між сторонами підписано акт прийому-передачі спірних приміщень.
Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (ст. 6 ЦК України).
Частиною 1 ст. 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Зі змісту спірного договору вбачається, що сторонами досягнуто згоди щодо усіх істотних умов договору оренди.
Частинами 1, 3 ст. 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно зі ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Сервисы для юристов