ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 липня 2016 року Справа № 902/1273/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючий суддя: судді:Алєєва І.В. (доповідач), Дроботова Т.Б., Рогач Л.І.за участю представників: від позивача:не з'явився;від відповідача:не з'явивсярозглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуВійськової частини А 1231на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 10.02.2016р.у справі господарського суду№902/1273/15 Вінницької областіза позовомВійськової частини А 1231до Державного підприємства "45 експериментальний механічний завод"простягнення 51 204,58 грн.В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Вінницької області від 05.11.2015р., залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 10.02.2016р. у справі №902/1273/15, у задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі.
Позивач, Військова частина А 1231, з прийнятими судовими актами господарських судів попередніх інстанцій не погодився та звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою разом з клопотанням про відновлення пропущеного процесуального строку на її подання, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовін вимоги.
Обґрунтовуючи підстави звернення до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.
Ухвалою Вищого господарського суду України від 24.06.2016р. задоволено клопотання позивача про поновлення строку на подання касаційної скарги, відновлено строк на її подання, зазначена касаційна скарга прийнята до провадження та призначена до розгляду.
В призначене судове засідання касаційної інстанції 19.07.2016р. позивач та відповідач уповноважених представників не направили. Явка не визнавалась обов'язковою.
Перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, проаналізувавши доводи з цього приводу, викладені в касаційній скарзі, Вищий господарський суд України дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Військової частини А 1231.
Як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, відповідно до наряду на капітальний ремонт №149/2003/22-В від 13.11.2003р. та прийомо-здаточного акту №30/03 від 10.11.2003р. військовою частиною А 1231 передано 10.11.2003р., а Державним підприємством "732 Вінницький ремонтний завод" прийнято теплову машину ТМГ-3А.
Відповідно до наряду на капітальний ремонт №149/2003/4-В від 02.03.2004р. та прийомо-здаточного акту №18/04 від 04.03.2004р. військовою частиною А 1231 передано, а Державним підприємством "732 Вінницький ремонтний завод" прийнято шнекороторний снігоочищувач Д-902.
Відповідно до прийомо-здаточних актів №30/03 від 17.02.2011р. та №18/04 від 17.02.2011р. теплову машину ТМГ-3А та шнекороторний снігоочищувач Д-902 військовою частиною А 1231 було доукомплектовано окремими запчастинами та прийнято представниками ДП "732 Вінницький ремонтний завод".
Також господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що шнекороторний снігоочищувач Д-902, теплова машина ТМГ-3А та шнекороторний снігоочищувач Д-902 розкомплектовані та знаходяться в непрацездатному стані, що підтверджується актами технічного стану №350/129/137/2/240/ПС та №350/129/137/2/293/пс, які не підписані директором ДП "732 Вінницький ремонтний завод" та посадовою особою заводу, яка відповідає за видачу техніки з ремонтного фонду, про що були складені відповідні акти про відмову від підпису від 20.03.2013р. та 05.04.2013р.
Військовою частиною А 1231 складена картка некомплектності техніки, в якій наведена некомплектність теплової машини ТМГ-3А та шнекороторного снігоочищувача Д-902 на загальну суму 51 204,58грн.
Військова частина А 1231 зверталась до Державного підприємства "45 експериментальний механічний завод" з претензіями №1 від 12.02.2015р. та №2 від 08.04.2015р. з вимогою відшкодувати завдані збитки в сумі 51 204,58грн., які залишені без задоволення, що й стало підставою для звернення з даною позовною заявою до господарського суду.
Відповідно до ст.ст. 202, 205, 207 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, зокрема, двох або багатостороннім правочином (договором) є погоджена дія двох або більше сторін. Правочин може вчинятись усно або в письмовій формі, сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, якщо він підписаний сторонами.
Згідно ч. 2 ст. 205 ЦК України правочин до якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Відповідно до положень ст. ст. 174-175, 181, 193 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписами ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.
Отже, з урахуванням встановлених обставин справи та зазначених норм чинного законодавства, господарські суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що між Військовою частиною А 1231 та Державним підприємством "732 Вінницький ремонтний завод" виникли правовідносини, що витікають з укладання договору у спрощений спосіб.
При вирішені цього спору, судами прийняті до уваги загальні положення ст. 22, глави 82 ЦК України.
Так, згідно зі ст. 22 ЦК України збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Статтею 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Отже, підставою відповідальності, якою є відшкодування збитків в даному випадку, має бути наявність складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) відповідача, шкідливого результату такої поведінки (шкоди); причинного зв'язку між протиправною поведінкою і шкодою; вини особи, яка заподіяла шкоду.
Для застосування такого заходу відповідальності слід встановити як наявність у діях винної особи усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення (протиправної поведінки), так і ступінь вини у розумінні ст. 1193 ЦК України.
Так, при вирішенні спору у даній справі, господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що технічний стан та укомплектованість переданої техніки військовою частиною заводу у вищезазначених прийомо-здаточних актах не зафіксований та акти приймання-передачі даної техніки від ДП "732 Вінницький ремонтний завод" військовій частині не складалися, з огляду на що суди дійшли до висновку про відсутність належних та допустимих доказів про розкомплектованість вищезазначеної техніки саме під час її знаходження на заводі.
Сервисы для юристов