Постанова ВГСУ від 19.06.2014 року у справі №906/1210/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2014 року Справа № 906/1210/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддів:Є.Борденюк І.Вовка, С.Могилрозглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуПриватного підприємства "Бігмет"на постановувід 11.03.2014Рівненського апеляційного господарського судуу справі№ 906/1210/13за позовомПриватного підприємства "Бігмет"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Укр-метал"простягнення 313 116,97 грнВ судове засідання прибули представники:позивачаСемко Н.О. (дов. від 16.12.2013),відповідачаСивко О.Ю. (дов. від 08.04.2013)Заслухавши суддю-доповідача - Є. Борденюк, пояснення представників сторін та перевіривши матеріали справи, Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Бігмет" звернулось з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр-метал" про стягнення 313 116,97 грн, з яких 287 689,91 грн сплаченої попередньої оплати, 21 052,60 грн пені, 4 374,46 грн 3 % річних.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на підставі договору поставки № 67/п від 01.04.2011 та договору поставки № 231/П від 02.01.2013, укладеними між сторонами, Приватне підприємство "Бігмет" здійснило попередню оплату за товар на суму 1 185 000,00 грн, який Товариством з обмеженою відповідальністю "Укр-метал" поставило лише на суму 897 310, 09 грн.

Відповідач проти позову заперечує, зазначаючи, що станом на 25.09.2013 у нього наявна заборгованість перед позивачем у розмірі 1,60 грн, оскільки позивач не врахував поставок, що здійснені відповідачем позивачу 12.03.2013 на суму 155 254,32 грн та 21.03.2013 на суму 132 433,99 грн, що підтверджується, супровідними документами (накладні тощо), які були направлені позивачеві разом із вантажем, однак не повернулись на адресу відповідача із відповідними підписами та печатками отримувача.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 05.11.2013 (суддя Л.Соловей) позовні вимоги задоволені частково: стягнуто з відповідача на користь позивача 287 689,91 грн - основного боргу, 4 374,46 грн - 3 % річних, 20 847,67 грн - пені. Відмовлено у задоволенні позову в частині стягнення 204,93 грн пені.

Судове рішення мотивоване наступним.

02.01.2013 між Приватним підприємством "Бігмет" (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укр-Метал" (постачальник) укладений договір поставки №231/П, за умовами якого постачальник зобов'язався передати у власність покупця метали чорні вторинні (згідно ДСТУ 4121-2002) та організувати його доставку на адресу вантажоодержувача за реквізитами покупця, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити його вартість (п.1.1 договору).

Позивач свої договірні зобов'язання виконав, сплативши відповідачу в період січень-лютий 2013 року попередню оплату на загальну суму 1 185 000,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями, які містяться в матеріалах справи.

Відповідач здійснив поставку товару на суму 897 310,09 грн, що підтверджується видатковими накладними № РН-0000001 від 11.01.2013, № РН-0000002 від 13.02.2013, № РН-0000003 від 27.01.2013, № РН-0000008 від 06.02.2013, № РН-0000004 від 13.02.2013, № РН-0000005 від 19.02.2013 та актами приймання чорних металів (вторинних), підписаними уповноваженими представниками обох сторін та скріпленими печатками підприємств №11/01/13 від 11.01.2013, №23/01/13 від 23.01.2013, №27/01/13 від 27.01.2013, №06/02/13 від 06.02.2013, №13/02/13 від 13.02.2013, №19/02/13 від 19.02.2013.

Відповідач не надав належні та допустимі докази в якості підтвердження факту поставки товару 12.03.2013 та 21.03.2013 на адресу позивача на суму 287 688,31 грн, а також не звернувся до Укрзалізниці з приводу отримання у залізниці залізничних накладних та не надав суду оригінал відповіді залізниці, а також оригіналів накладних, які надані залізницею (а не копії з них).

Надані відповідачем акти приймання металів № 12/03/13, № 21/03/13 та видаткові накладні № РН-0000006 від 12.03.2013 на суму 155 254,32 грн, № РН-0000007 від 21.03.2013 на суму 132 433,99 грн не підтверджують факт здійснення господарської операції, оскільки складені відповідачем в односторонньому порядку та не відповідають вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність".

Отже, з урахуванням зазначеного вище, місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача в частині стягнення основного боргу є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Разом з тим, судом зазначено, що позивачем відповідно до п.5.3 договору від 02.01.2013 нараховано пеню у розмірі 21 052,60 грн, з розрахунку якої вбачається порушення п. 6 ст. 232 ГК України у зв'язку із чим здійснено нарахування пені, яка підлягає до стягнення у сумі 20 847,67 грн, а тому вимоги в частині стягнення з відповідача 204, 93 грн пені визнані судом необґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення.

Перевіривши розрахунок 3% річних у розмірі 4 374,46 грн, місцевий господарський суд визнав останній обґрунтованим.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 11.03.2014 (колегія суддів: О.Тимошенко, С. Дужич, К. Огороднік) рішення Господарського суду Житомирської області від 05.11.2013 скасоване, прийняте нове рішення, яким у позові відмовлено.

Постанова мотивована тим, що відповідно до п. 3.5 як договору від 01.04.2011 так і договору від 02.01.2013 попередня оплата є можливою за письмовою угодою сторін. Відсутність такої угоди, а також посилання у наданих позивачем платіжних дорученнях на договір від 01.04.2011 свідчать про сплату позивачем коштів за поставлений товар, а не попередньої оплати.

З огляду на зазначене вище та те, що строк дії договору від 01.04.2011 закінчився 31.12.2012, а також враховуючи те, що сплачені позивачем кошти не можуть вважатися попередньою оплатою по договору від 02.01.2013, оскільки відсутні як письмова угода про попередню оплату так і посилання на вказаний договір в призначеннях платежів, апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги не підтверджуються належними доказами, а тому слід відмовити задоволенні відповідних позовних вимог у повному обсязі.

Звертаючись до суду з касаційною скаргою, позивач посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції при ухвалені оскаржуваного судового рішення норм права, просить постанову скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити без зміни.

Перевіряючи юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх повноту, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає до задоволення частково з огляду на наступне.

Позов заявлений про стягнення з відповідача грошових коштів, які є частиною авансового платежу, сплаченого позивачем за обумовлену договором поставки продукцію, у зв'язку з частковим невиконанням постачальником взятих зобов'язань.

Сплачені авансові платежі на виконання договору поставки підтверджуються постачальником. Відсутні між сторонами розбіжності і щодо поставки частини продукції, вказаної позивачем, на виконання договору поставки. Розбіжності у сторін виникли щодо обсягу поставленої продукції.

Укладення між сторонами договору від 01.04.2011 зі строком дії до 31.12.2012, що передував укладеному договору від 02.01.2013 і посилання позивача у платіжних документах на договір від 01.04.2011, не змінює правовідносин сторін, що фактично склалися і їх розуміння самими сторонами: платежі авансові як спосіб оплати продукції, що підлягає поставці. Відсутність посилань відповідача на неправомірність сплати покупцем авансових платежів, неповернення їх, як і інші обставини, що могли б підтверджувати оплату позивачем інших зобов'язань, виключають право суду заперечувати визнані відповідачем обставини і є порушенням положень ст. 33, 84 ГПК України.

А тому постанова у справі підлягає до скасування.

Водночас підлягає до скасування і рішення у справі.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з того, що за двома залізничними відправками продукції, на які посилається відповідач, і які можуть підтверджувати повне виконання ним зобов'язань за договором, видаткові накладні та акти приймання-передачі підписані лише з боку відповідача; залізничні накладні та акти приймання-передачі підписані лише з боку відповідача; залізничні накладні надані у копіях без відомостей щодо реквізитів залізничних накладних та відповідних номерів вагонів. А тому такі докази є неналежними.