ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 травня 2015 року Справа № 916/4517/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Ткаченко Н.Г. (головуючого), Катеринчук Л.Й. (доповідача), Куровського С.В.розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Одеська ТЕЦ"на постанову та рішенняОдеського апеляційного господарського суду від 12.03.2015 року (в частині стягнення з Публічного акціонерного товариства "Одеська ТЕЦ" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 3 327 087, 62 грн. пені) господарського суду Одеської області від 23.12.2014 року (в частині стягнення з Публічного акціонерного товариства "Одеська ТЕЦ" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 3 327 087, 62 грн. пені)у справі господарського суду№ 916/4517/14 Одеської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"доПублічного акціонерного товариства "Одеська ТЕЦ"про стягнення 52 874 011, 65 грн.та за зустрічним позовом Публічного акціонерного товариства "Одеська ТЕЦ"до Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"про визнання частково недійсним договорув судовому засіданні взяли участь представники сторін:
ПАТ "Одеська ТЕЦ":Макаренко Н.А. (довіреність №13/24-1 від 05.01.2015 року),ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України": Конопліцький І.В. (довіреність №14-10 від 14.01.2015 року).В С Т А Н О В И В :
ухвалою господарського суду Одеської області від 11.11.2014 року порушено провадження у справі №916/4517/14 за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - позивача) до Публічного акціонерного товариства "Одеська ТЕЦ" (далі - відповідача) про стягнення 52 874 011, 65 грн., з яких 42 802 578, 82 грн. основного боргу за постачання позивачем відповідачу природного газу в січні-грудні 2013 року, 3 327 087, 62 грн. пені, нарахованої в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, на суму основного боргу за кожен день прострочення платежу, 5 312 122, 94 грн. інфляційних втрат та 1 432 222, 27 грн. - 3% річних з покладенням на відповідача судових витрат у справі на суму 73 080 грн.; справу призначено до розгляду в судовому засіданні на 27.11.2014 року (а.с. 1).
25.11.2014 року відповідачем подано до місцевого господарського суду зустрічну позовну заяву про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу природного газу №13/2611-ТЕ-23 від 28.12.2012 року, а саме пункту 7.2. цього договору, як такого, що суперечить інтересам держави в особі Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, що володіє пакетом акцій ПАТ "Одеська ТЕЦ" в розмірі 99,989% та здійснює управління корпоративними правами цього товариства (а.с. 65-88); ухвалою суду від 26.11.2014 року зустрічний позов прийнято до спільного розгляду із первісним позовом (а.с. 89).
У судових засіданнях від 27.11.2014 року та від 11.12.2014 року оголошувалася перерва (а.с. 101, 107).
Рішенням господарського суду Одеської області від 23.12.2014 року (суддя Демешин О.А.) позов задоволено, стягнено з відповідача на користь позивача 42 802 578, 82 грн. боргу, 3 327 087, 62 грн. пені у зв'язку з простроченням виконання основного зобов'язання з оплати вартості поставленого позивачем природного газу, 5 312 122, 94 грн. інфляційних втрат та 1 432 222, 27 грн. - 3% річних, а також 73 080 грн. судового збору, у задоволенні зустрічного позову відмовлено (а.с. 111 - 114).
Не погоджуючись з прийнятим рішенням в частині розгляду позовних вимог про стягнення пені та зустрічного позову, відповідач звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції від 23.12.2014 року в оскаржуваній частині та прийняти в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову про стягнення з відповідача 3 327 087, 62 грн. пені відмовити, зустрічний позов відповідача задовольнити, визнати недійсним пункт 7.2. договору купівлі-продажу природного газу №13/2611-ТЕ-23 від 28.12.2012 року з підстав, передбачених статтею 207 Господарського кодексу України, мотивуючи неповнотою з'ясування місцевим господарським судом фактичних обставин справи та невірним застосуванням до спірних правовідносин норм матеріального та процесуального права, судові витрати за подання апеляційної скарги на загальну суму 33 879, 88 грн. покласти на позивача.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 12.03.2015 року (колегія суддів у складі: головуючого судді - Ліпчанської Н.В., суддів: Лисенко В.А., Мацюри П.Ф.) апеляційну скаргу відповідача залишено без задоволення, а рішення господарського суду Одеської області від 23.12.2014 року у справі - без змін з тих же підстав (а.с. 160 - 165).
Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями в частині стягнення з відповідача на користь позивача 3 327 087, 62 грн. пені, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просив скасувати постанову апеляційного суду від 12.03.2015 року та рішення суду першої інстанції від 23.12.2014 року в оскаржуваній частині, прийняти у справі нове рішення про відмову у задоволенні позову про стягнення з відповідача пені на суму 3 327 087, 62 грн., аргументуючи порушенням судами попередніх інстанцій положень статті 14 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закону про банкрутство) в редакції, чинній до 19.01.2013 року, та статті 19 Закону про банкрутство в редакції, чинній з 19.01.2013 року.
За твердженням скаржника, суди попередніх інстанцій безпідставно застосували до спірних правовідносин положення статтю 19 Закону про банкрутство в редакції, чинній з 19.01.2013 року, та дійшли помилкового висновку про правомірність нарахування позивачем в період дії мораторію на задоволення вимог кредиторів відповідача-боржника пені за неналежне виконання відповідачем поточного зобов'язання з оплати вартості поставленого позивачем природного газу. При цьому, посилаючись на положення частини 4 статті 12 Закону про банкрутство в редакції, чинній до 19.01.2013 року, норми якого застосовувалися на стадії порушення щодо підприємства-відповідача справи про банкрутство, скаржник зазначив про обов'язок відповідача виконувати грошове зобов'язання, що виникло після введення мораторію на задоволення вимог кредиторів згідно ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство та є поточним за своєю правовою природою, однак, його порушення (неналежне виконання) не має наслідком нарахування пені, як різновиду неустойки.
Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку постанову апеляційного суду від 12.03.2015 року та рішення суду першої інстанції від 23.12.2014 року в частині стягнення з відповідача на користь позивача 3 327 087, 62 грн. пені на предмет повноти встановлених обставин справи та правильності їх юридичної оцінки, перевіривши застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги (з урахуванням додаткових пояснень), вислухавши представників сторін, дійшла висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.
Відповідно до частин 1, 2 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема, договорів.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статей 610, 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно з частинами 1, 3 статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно зі статтею 1 Закону про банкрутство (в редакції Закону України №2343-ХІІ, чинній до 19.01.2013 року, положення якого застосовувалися на стадії порушення щодо підприємства-відповідача провадження у справі №17-2-18/01-5010 про банкрутство), мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником, стосовно якого порушено справу про банкрутство, грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство.
Відповідно до частин 4, 7 статті 12 Закону про банкрутство (в зазначеній редакції), мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів). Дія мораторію припиняється з дня припинення провадження у справі про банкрутство.
Отже, за змістом статті 12 Закону про банкрутство (в зазначеній редакції), мораторій на задоволення вимог кредиторів не зупиняє виконання боржником грошових зобов'язань, які виникли після його введення ухвалою про порушення провадження у справі про банкрутство. При цьому, неустойка (штраф, пеня) за порушення боржником грошових зобов'язань (їх невиконання чи неналежне виконання) не нараховується в силу прямої заборони законом (положеннями частини 4 статті 12 зазначеного Закону) незалежно від часу їх виникнення (до чи після порушення щодо боржника справи про банкрутство).
Відтак, протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, як конкретного проміжку часу, не нараховуються штраф, пеня та інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань боржника як перед конкурсними, так і поточними кредиторами.
Така правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду України згідно Постанови №12/079 від 18.12.2012 року у справі №5/34-09, Постанови №13/011 від 12.03.2013 року у справі №29/5005/16170/2011 та Постанови №13/033 від 01.10.2013 року у справі №28/5005/3240/2012.
Згідно з частиною 1 статті 33 та частиною 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до частин 1, 2 статті 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 28.12.2012 року між позивачем (продавець) та відповідачем (покупець) укладено договір купівлі-продажу природного газу №13/2611-ТЕ-23, за умовами якого позивач зобов'язався передати у власність відповідача у 2013 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ "НАК "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а відповідач, у свою чергу, зобов'язався прийняти та оплатити природний газ на умовах цього договору (а.с. 9-14); на момент закінчення строку дії договору, визначеного сторонами як 31.12.2013 року, позивач свої зобов'язання виконав в повному обсязі та поставив відповідачу у січні-грудні 2013 року природній газ об'ємом 47604,308 тис.куб.м. на загальну суму 45 448 411, 91 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, копії яких долучено до матеріалів справи (а.с. 15-32).
Судами встановлено, що в порушення взятих на себе зобов'язань відповідач неповністю розрахувався за поставлений природній газ, у зв'язку з чим позивач заявив до нього позовну вимогу на суму 42 802 578, 82 грн. основного боргу, 3 327 087, 62 грн. пені, 5 312 122, 94 грн. інфляційних втрат та 1 432 222, 27 грн. - 3% річних (а.с. 2-4, 36-41).
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, ухвалою арбітражного суду Одеської області від 15.06.2001 року у справі №17-2-18/01-5010 порушено провадження у справі про банкрутство ПАТ "Одеська ТЕЦ" (відповідач у справі) за загальною процедурою, передбаченою Законом про банкрутство в редакції, чинній до 19.01.2013 року, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів (а.с. 71).
Сервисы для юристов