Постанова ВГСУ від 19.05.2015 року у справі №910/12374/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2015 року Справа № 910/12374/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоПлюшка І.А.,суддів :Самусенко С.С., Татькова В.І. (доповідача),розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Київенерго"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 25.02.2015 р.та на рішеннягосподарського суду міста Києва від 13.11.2014 р.у справі№ 910/12374/14 господарського суду міста Києваза позовом В.о. прокурора Шевченківського району міста Києва в інтересах держави в особі: 1) Міністерства енергетики та вугільної промисловості (надалі - Міністерство); 2) Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (надалі - ПАТ "НАК "Нафтогаз України")доПублічного акціонерного товариства "Київенерго" (надалі - ПАТ "Київенерго")простягнення 179 646 071,21 грн.за участю представників: від позивача (прокуратура)- Романов Р.О., посв. № 014714 від 21.01.2013 р.від позивача (Міністерство)- Притула Г.Ю., дов. № 01/17-0397 від 19.02.2015 р.від позивача (ПАТ "НАК "НАфтогаз України")- Конопліцький І.В., дов. № 14-10 від 14.01.2015 р.від відповідача- Матвеєва В.П., № 91/2014/10/01-12 від 01.10.2014 р.

В С Т А Н О В И В:

У червні 2014 року в.о. прокурора Шевченківського району міста Києва звернувся до господарського суду міста Києва в інтересах держави в особі: Міністерства та ПАТ "НАК "Нафтогаз України" з позовом до ПАТ "Київенерго" про стягнення 139 364 854,23 грн. основного боргу - заборгованості за спожитий природний газ за договором № 13/3409-БО-41 від 28.12.2012 р., 25 124 449,73 грн. пені, 7 632 608,04 грн. 3 % річних, 7 524 159,21 грн. інфляційних втрат за прострочення виконання зобов'язання.

Рішенням господарського суду міста Києва від 11.11.2014 р. (головуючий суддя Ярмак О.М., судді: Літвінова М.Є., Сташків Р.Б.) позов задоволено частково, стягнуто з ПАТ "Київенерго" на користь ПАТ "НАК "Нафтогаз України" 25 124 449,73 грн. пені, 7 632 608,04 грн. 3 % річних, 7 524 159,21 грн. інфляційних втрат, стягнуто з ПАТ "Київенерго" в доход Державного бюджету України 73 080 грн. судового збору; провадження у справі в частині стягнення 139 364 854,23 грн. основного боргу припинено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.02.2015 р. (головуючий суддя Кропивна Л.В., судді: Руденко М.А., Чорна Л.В.) рішення господарського суду міста Києва від 11.11.2014 р. у справі № 910/12374/14 залишено без змін.

Не погоджуючись з прийнятими рішенням та постановою, ПАТ "Київенерго" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просило суд скасувати їх, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням господарськими судами норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 20.04.2015 р. касаційну скаргу ПАТ "Київенерго" прийнято до провадження, зупинено виконання постанови Київського апеляційного господарського суду від 25.02.2015 р. та рішення господарського суду міста Києва від 11.11.2014 р. до закінчення перегляду справи № 910/12374/14 в касаційному порядку, призначено розгляд скарги на 19.05.2015 р.

До початку судового засідання, від Міністерства надійшло заперечення на подано ПАТ "Київенерго" касаційну скаргу, в якому один із позивачів просив суд відмовити в задоволенні вказаної скарги, а прийняті у даній справі рішення та постанову залишити без змін.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши доводи касаційної скарги, взявши до уваги заперечення на касаційну скаргу, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що подана касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 31.07.2012 р. між ПАТ "НАК "Нафтогаз України" (продавець) та ПАТ "Київенерго" (покупець) укладено Договір купівлі-продажу природного газу № 13/3409-БО-41 (надалі - Договір), за умовами якого продавець зобов'язався передати у власність покупцю у 2013 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ "НАК "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, або/та природний газ, видобутий на території України підприємствами, які не підпадають під дію статті 10 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу", а покупець зобов'язався прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього договору. Газ, що продавався за цим договором, повинен був використовуватися покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями, іншими споживачами.

Згідно з п. п. 6.1., 6.2. Договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Відповідно до п. 3.3. Договору приймання-передача газу, переданого продавцем покупцю у відповідному місці продажу оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг споживання газу покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу покупця.

Судами встановлено, що на виконання умов Договору, позивач протягом січня-жовтня 2013 року передав у власність відповідачу природний газ обсягом 112 528,868 тис. куб. м. на загальну суму 523 436 943,23 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями Актів приймання-передачі природного газу, підписаних обома сторонами Договору. При цьому, відповідач свої зобов'язання щодо оплати поставленого газу виконав частково, у зв'язку з чим в нього виникла заборгованість перед ПАТ "НАК "Нафтогаз України".

Колегія суддів касаційної інстанції вважає обґрунтованим та правомірним висновок місцевого та апеляційного господарських судів про припинення провадження у справі в частині стягнення основного боргу у розмірі 139 364 854,23 грн. за поставлений в період з квітня по жовтень 2013 року природний газ за Договором на підставі п. 1-1 ст. 80 ГПК України, оскільки після порушення провадження у даній справі вказана сума була сплачена відповідачем на користь ПАТ "НАК "Нафтогаз України", що підтверджено відповідними платіжними дорученнями, а отже, грошові зобов'язання покупця перед продавцем за Договором припинилися.

Водночас, суди попередніх інстанцій правильно відзначили, що оскільки факт порушення відповідачем строків оплати вартості отриманого ним у квітні-жовтні 2013 року природного газу відповідно до умов Договору і неналежність виконання покупцем за Договором зобов'язань з оплати покупної вартості природного газу випливає з наявних матеріалів справи та поданих суду доказів сторонами у справі, у прокурора були всі підстави для звернення до суду з позовом про стягнення пені, відсотків річних та інфляційних.

Згідно з ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У відповідності зі ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з врахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Частиною другою статті 530 ЦК України передбачено, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У відповідності з ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судова колегія зазначає, що грошовими зобов'язаннями боржника перед кредитором є грошова сума, що визначена з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних. Оскільки інфляційні втрати пов'язані з інфляційними процесами в державі та за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а три проценти річних - платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, то ні три проценти річних, ні індекс інфляції не можна розцінювати як заходи відповідальності за порушення зобов'язань.

Таким чином, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.