ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 лютого 2015 року Справа № 914/2960/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді Кота О.В.суддівКочерової Н.О. Саранюка В.І. - доповідача у справірозглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування"на рішення від та на постанову відгосподарського суду Львівської області 20.10.2014 Львівського апеляційного господарського суду 17.12.2014 у справі господарського суду№ 914/2960/14 Львівської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Укргазвидобування"доПриватного акціонерного товариства "Ірокс"простягнення 159 599, 66 грн.за участю представників сторін:
від позивача - Ільницький І.Й.
від відповідача - Кутянський А.Г.
В С Т А Н О В И В :
Рішенням господарського суду Львівської області від 20.10.2014 у справі № 914/2960/14, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 17.12.2014 відмовлено Публічному акціонерному товариству "Укргазвидобування" у задоволенні позовних вимог.
Не погоджуючись із вказаними судовими актами, Публічне акціонерне товариство "Укргазвидобування" звернулося з касаційною скаргою, в якій просить Вищий господарський суд України скасувати рішення господарського суду Львівської області від 20.10.2014, постанову Львівського апеляційного господарського суду від 17.12.2014 у даній справі та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Позивача.
В касаційній скарзі заявник вказує на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, зокрема статей 267, 530, 655, 692 Цивільного кодексу України.
Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, Дочірньою компанією "Укргазвидобування" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", яку реорганізовано 27.12.2012 у Публічне акціонерне товариство, протягом 2000-2001 здійснено поставку товарно-матеріальних цінностей Закритому акціонерному товариству "Ірокс" на загальну суму 146 173,18 грн., що підтверджується накладними.
Позивачем 07.03.2014 направлено Відповідачу вимогу № 2-03-523-2 про оплату в семиденний строк заборгованості за поставлений товар в розмірі 146 173,18 грн.
18.08.2014 Позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з Відповідача 146 173,18 грн., інфляційних втрат на суму 12 128,94 грн. та 3% річних у розмірі 1 297,54 грн.
Судами попередніх інстанцій, з позицією яких погоджується колегія суддів Вищого господарського суду України відмовлено Позивачу в задоволенні позовних вимог.
Оскільки позадоговірні відносини виникли між сторонами у 2000-2001 роках, судами до даних правовідносин застосовано положення діючого на той час Цивільного кодексу УРСР.
Відповідно до статей 161, 162 Цивільного кодексу УРСР зобов'язання має виконуватись належним чином і у встановлений строк, відповідно до вимог закону, договору, а при відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускається, за винятком випадків, передбачених законом.
Статтею 224 Цивільного кодексу УРСР за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.
У цивільних правовідносинах обов'язок однієї сторони кореспондується з правом іншої сторони вимагати виконання такого обов'язку.
Статтями 71, 75 Цивільного кодексу УРСР встановлено загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), у три роки. Позовна давність застосовується судом, арбітражем або третейським судом незалежно від заяви сторін.
Згідно з пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.
Згідно зі статтею 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Частиною 3 статті 267 даного Кодексу передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленої до винесення ним рішення.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, трирічний строк для звернення до суду з позовом про стягнення вартості поставленого товару згідно накладних закінчився у 2004 році, за винятком поставки згідно з накладною № 2083 від 21.12.2000, строк позовної давності по якій закінчився 22.12.2003. Позивач звернувся до суду із позовом про стягнення з Відповідача заборгованості в розмірі 146 173,18 грн. за поставлений у 2000-2001 роках на підставі наявних в матеріалах справи товар лише 18.08.2014.
Відповідачем подано заяву про застосування позовної давності.
Відповідно до частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
З урахуванням встановлених обставин справи, керуючись приписами статей 71, 75, 224 Цивільного кодексу УРСР, статей 257, 267, 692 господарські суди дійшли правомірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Колегією суддів не приймаються до уваги посилання Позивача на норми статті 530 Цивільного кодексу України, оскільки строк виконання грошового зобов'язання, випливає з правовідносин купівлі-продажу та поставки, встановлений спеціальною нормою статті 692 Цивільного кодексу України та не може ставитися в залежність від звернення кредитора до боржника з вимогою в порядку частини другої статті 530 Цивільного кодексу України.
Виходячи із встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, з урахуванням того, що господарські суди у порядку статті 43 Господарського процесуального кодексу України всебічно і повно дослідили подані сторонами докази, усім доводам надали обґрунтовану та належну правову оцінку, проаналізували відносини сторін та правильно застосували до спірних правовідносин норми матеріального і процесуального права, відсутні підстави для зміни або скасування рішень судів попередніх інстанцій.
Сервисы для юристов