Постанова ВГСУ від 19.02.2015 року у справі №910/3835/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2015 року Справа № 910/3835/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Добролюбової Т.В. (доповідач)суддівГоголь Т.Г., Швеця В.О.розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Поляріс Груп"на постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.11.14у справі№910/3835/14 Господарського суду міста Києваза позовомПублічного акціонерного товариства "Ічнянський завод сухого молока та масла"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Поляріс Груп"простягнення Розпорядженням Секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України від 17.02.15 для розгляду даної справи, сформовано колегію суддів у складі: головуючий - Добролюбова Т.В. , судді - Гоголь Т.Г., Швець В.О.

В судовому засіданні взяли участь представники:

від позивача: Гарголь В. Є. - за дов. від 16.01.14;

від відповідача: Ущаповський П.В. - за дов. від 20.05.14.

Публічним акціонерним товариством "Ічнянський завод сухого молока та масла" у лютому 2014 року заявлений позов про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Поляріс Груп" 124 540,70 грн, з яких: 122 972,75 грн основного боргу, 980,02 грн пені, 587,93 грн 3% річних. Обґрунтовуючи свої вимоги позивач вказував на порушення відповідачем зобов'язань зі сплати вартості товару, поставленого за видатковими накладними згідно з договором поставки від 17.10.13 №5. При цьому, позивач посилався на приписи статей 193, 199, 231, 232, 265 Господарського кодексу України, статей 15, 16, 21, 509, 525, 526, 546, 625, 627 Цивільного кодексу України. Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.05.14, ухваленим суддею Морозовим С.М., позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 120 472,75 грн основного боргу, 980,02 грн пені, 544,28 грн 3% річних. В частині вимог про стягнення 2500,00 грн основного боргу та 43,65 грн 3% річних судом відмовлено. Суд першої інстанції вказав на доведеність поставки відповідачеві продукції на підставі видаткових накладних № 7160, №7728, №8056, №8057, №8242, №8571 на суму 263 831,62 грн і врахувавши вартість повернутого товару на суму 85858,87 грн та часткову сплату відповідачем боргу у розмірі 57500,00 грн визнав наявними підстави для стягнення 120 472,75 грн боргу. При цьому, суд зазначив, що пеня становить 2358,52 грн, втім з огляду на відсутність заяви позивача про збільшення позовних вимог, стягненню підлягає пеня в заявленому розмірі. Судове рішення обґрунтовано приписами статей 526, 530, 549, 551, 610, 611, 625, 655, 692, 712 Цивільного кодексу України, статей 193, 216, 232 Господарського кодексу України, статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", положеннями Інформаційних листів Вищого господарського суду України від 11.04.05 №01-8/344, від 17.07.12 №01-06/928/2012.

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Кропивної Л.В. - головуючого, Смірнової Л.Г., Чорної Л.В., постановою від 26.11.14, перевірене рішення у справі скасував частково, виклавши резолютивну частину рішення в іншій редакції. Позов задовольнив частково. Стягнув з відповідача на користь позивача 119 710, 00 грн основного боргу, 980,02 грн пені, 530,74 грн 3% річних. В частині вимог про стягнення 762,75 грн боргу та 13,54 грн 3% річних у позові відмовив. Припинив провадження у справі в частині вимог про стягнення 2 500,00 грн, з огляду на сплату відповідачем цих коштів під час розгляду справи. Апеляційний суд вмотивовуючи постанову вказав на безпідставність прийняття судом до уваги видаткової накладної від 07.10.13 №7160, оскільки поставка за нею здійснювалась до укладення договору від 17.10.13, відтак, суд зазначив, що відповідачеві було поставлено продукцію на суму 261 360,00 грн. Апеляційний суд визнав безпідставним і врахування місцевим судом видаткової накладної від 04.02.14 на підставі якої було повернуто товар на суму 1708,87 грн, та вказав, що товар було повернуто на суму 84150,00 грн. Водночас суд врахував часткову сплату відповідачем боргу у розмірі 57500,00 грн, з яких 2500,00 грн сплачено під час розгляду даної справи, у зв'язку з чим провадження у справі в цій частині припинив. Скасовуючи рішення у справі в частині 13,54 грн 3 % річних, суд виходив з невірно здійсненого судом першої інстанції перерахунку. Окрім цього, за розрахунком апеляційного суду стягненню підлягає пеня у розмірі 2299,89 грн, втім через відсутність заяви позивача про збільшення вимог, пеня стягується у заявленому розмірі.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Поляріс Груп" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить судові рішення у справі скасувати та прийняти нове рішення про відмову у позові. Обґрунтовуючи свої вимоги скаржник вказує на хибність висновку судів про те, що оскільки поставка товару за видатковими накладними №7728 від 29.10.13, №8056, №8057 від 08.11.13, №8242 від 14.11.13, №8571 від 22.11.13 відбулась у період дії договору від 17.10.13 №5, то саме на виконання умов цього договору і здійснювалась поставка. Скаржник наголошує на тому, що у видаткових накладних відсутні підписи та печатка підприємства покупця, які б ідентифікували особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, що є порушенням вимог статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 №88. Окрім цього, скаржник наголошує на тому, що наявні у сторін видаткові накладні відрізняються за своїм змістом, зокрема накладні відповідача №7728, №8242 містять підпис директора та скріплені печаткою товариства, в той час, як ці ж видаткові накладні надані позивачем містять невідомий підпис, не скріплені печаткою та містять посилання на довіреність від 13.11.13 №9, яка останнім не надана. Скаржник, посилаючись на приписи Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 16.05.96 №99, наголошує на тому, що судом не було перевірено та встановлено факту отримання товарно - матеріальних цінностей за видатковими накладними №8056 від 08.11.13, №8057 від 08.11.13, №8571 від 22.11.13 за довіреністю. Скаржник зауважує, що з урахуванням сплаченої суми у розмірі 57500,00 грн та повернутого товару на суму 84150,00 грн існує переплата перед позивачем у розмірі 13940,00 грн, у зв'язку з чим, вважає відсутніми і підстави для нарахування штрафних санкцій.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Поляріс Груп" при зверненні з касаційною скаргою заявляло клопотання про зупинення виконання рішення та постанови у даній справі до закінчення їх перегляду в порядку касації, яке було відхилено, з огляду на те, що заявником не наведено вмотивованих підстав для зупинення виконання постанови у справі. Від Публічного акціонерного товариства "Ічнянський завод сухого молока та масла" відзиву на касаційну скаргу судом не отримано. Судами попередніх інстанцій установлено, і це підтверджується матеріалами справи, що 17.10.13 між Публічним акціонерним товариством "Ічнянський завод сухого молока та масла" - постачальником та Товариством з обмеженою відповідальністю "Поляріс Груп" - покупцем, укладений договір поставки №5, за умовами якого постачальник зобов'язався поставити та передати у власність, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити товар - харчову сировину згідно зі специфікаціями, що є невід'ємною частиною договору. В специфікаціях зазначаються: назва, асортимент, ціна за одиницю товару, інші умови та вимоги до якості товару, поставка якого гарантується позивачем в межах строку, на який складена специфікація. Пунктом 1.3 договору сторони узгодили, що поставка товару здійснюється на умовах СРТ місто Київ за адресою, зазначеною покупцем у графіку поставки, згідно з міжнародними правилами тлумачення торговельних термінів "Інкотермс" в редакції 2010 року з урахуванням внутрішньодержавного характеру цього договору та його умов. Пунктами 2.1, 2.2, 2.3 договору сторони визначили, що покупець направляє постачальнику графік на наступну декаду за 1,5-2 робочих дні до початку декади з посиланням на номер і дату цього договору. В графіку зазначається найменування та кількість товару, дата та адреса поставки; після отримання графіку покупця постачальник зобов'язаний затвердити його і факсимільним зв'язком направити покупцю, а також поставити товар відповідно до умов договору із необхідними супровідними документами (видаткова, товарно - транспортна та податкова накладні, рахунок - фактура); товар передається постачальником і приймається покупцем відповідно до видаткових накладних. Згідно з пунктами 4.3, 4.4 договору оплата товару здійснюється безготівково в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника. Оплата здійснюється покупцем упродовж 20 банківських днів з часу поставки товару на підставі рахунку-фактури, виставленого постачальником. Пунктом 6.4. договору сторони узгодили, що у випадку порушення строків оплати за поставлений товар покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі 0,05 % від суми заборгованості за кожен календарний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення платежу. Судами також установлено, що згідно з специфікацією №1 від 28.10.13 сторони погодили найменування товару - масло вершкове "Селянське" 73%, одиницю виміру - кг, кількість - 80, ціну - 49,50 грн. з ПДВ, строк поставки - згідно графіка. Як убачається з матеріалів справи, предметом судового розгляду є вимога Публічного акціонерного товариства "Ічнянський завод сухого молока та масла" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Поляріс Груп" 124 540,70 грн, з яких: 122 972,75 грн основного боргу, 980,02 грн пені, 587,93 грн 3% річних. Скасовуючи частково рішення у справі про стягнення з відповідача 120 472,75 грн боргу, 980,02 грн пені та 544,28 грн 3% річних, суд апеляційної інстанції вказав на наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 119 710, 00 грн боргу, 980,02 грн пені, 530,74 грн 3% річних. Проте, такі висновки судів обох інстанцій визнаються передчасними виходячи з наступного. Відповідно до приписів процесуального законодавства, рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі. Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Обґрунтованим є рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності та підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона, боржник, зобов'язана вчинити на користь другої сторони, кредитора, певну дію, передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, за приписами якої однією з підстав виникнення цивільних прав і обов'язків є договір. Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги містить і стаття 193 Господарського кодексу України. Статтею 712 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором поставки продавець, постачальник, який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона - продавець, передає або зобов'язується передати товар у власність другій стороні - покупцеві, а покупець приймає або зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. За приписами пункту 1 статті 692 цього ж Кодексу, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Отже, якщо інше не визначено договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання починається з моменту прийняття товару або товаророзпорядчих документів на нього. При цьому, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України. Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99 № 996-XIV господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. За приписами статті 4 цього Закону одним із принципів бухгалтерського обліку є превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми. Згідно зі статтею 9 цього ж Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарської операції є первинний документ, який фіксує факт здійснення операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи. Водночас, порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку первинних документів, визначений Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 №88. Пунктами 2.1, 2.2, 2.4, 2.5, 2.7, 2.13, 2.14, 2.15 вказаного Положення визначено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації, власника, на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи. Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції, посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо. Документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Електронний підпис накладається відповідно до законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Первинні документи складаються на бланках типових і спеціалізованих форм, затверджених відповідним органом державної влади. Документування господарських операцій може здійснюватись із використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні містити обов'язкові реквізити чи реквізити типових або спеціалізованих форм. Керівник підприємства, установи забезпечує фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій, що були проведені, у первинних документах та виконання всіма підрозділами, службами і працівниками правомірних вимог головного бухгалтера щодо порядку оформлення та подання для обліку відомостей і документів. Керівником підприємства, установи затверджується перелік осіб, які мають право давати дозвіл, підписувати первинні документи, на здійснення господарської операції, пов'язаної з відпуском, витрачанням, грошових коштів і документів, товарно-матеріальних цінностей, нематеріальних активів та іншого майна. Відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці первинні документи. Первинні документи підлягають обов'язковій перевірці, в межах компетенції, працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству у сфері бухгалтерського обліку, логічна ув'язка окремих показників. У разі виявлення невідповідності первинного документа вимогам законодавства у сфері бухгалтерського обліку такі документи з письмовим обґрунтуванням передаються керівнику підприємства, установи. До окремого письмового рішення керівника такі документи не приймаються до виконання. Інструкцією про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 16.05.96 №99, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що сировина, матеріали, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів. Довіреність на одержання цінностей видається тільки особам, що працюють на даному підприємстві. Довіреність особам, що не працюють на даному підприємстві, може бути видана з дозволу керівника підприємства, якщо підприємство, де працює дана особа, видало їй довіреність на одержання тих самих цінностей і такої ж кількості з цього підприємства. Довіреність підписується керівником та головним бухгалтером підприємства або їх заступниками та особами, які на те уповноважені керівником підприємства. У тих випадках, коли бухгалтерський облік ведеться централізованою бухгалтерією, довіреність на одержання цінностей підписується керівником підприємства та головним бухгалтером централізованої бухгалтерії або їх заступниками та особами, ними на те уповноваженими. Керівником підприємства затверджується перелік посад, зайняття яких надає відповідним працівникам право підписувати довіреність на одержання цінностей, та призначається особа, що здійснює виписування та реєстрацію виданих, повернутих та використаних довіреностей. У тих випадках, коли бухгалтерський облік ведеться безпосередньо керівником, власником, підприємства, довіреність на одержання цінностей підписується керівником власником, самостійно. Довіреність на одержання цінностей від постачальника за нарядом, рахунком, договором, замовленням, угодою або іншим документом, що їх замінює, видається довіреній особі під розписку і реєструється в журналі реєстрації довіреностей. Особа, якій видана довіреність, зобов'язана не пізніше наступного дня після кожного випадку доставки на підприємство одержаних за довіреністю цінностей, незалежно від того, одержані цінності за довіреністю повністю або частково, подати працівнику підприємства, який здійснює виписування та реєстрацію довіреностей, документ про одержання нею цінностей та їх здачу на склад (комору) або матеріально відповідальній особі. За приписами статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд, у визначеному законом порядку, встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. До обставин, на яких сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення, відносять обставини, які становлять предмет доказування у справі. Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку у разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи. Згідно зі статтею 33 названого Кодексу, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Згідно з приписами статті 34 цього ж Кодексу господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Належними визнаються докази, які містять відомості про факти, що входять у предмет доказування у справі, та інші факти, що мають значення для правильного вирішення спору. Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування. Отже, враховуючи вимоги даного позову, та заперечення відповідача, предметом доказування при вирішенні даного спору є встановлення судами обставин щодо наявності між сторонами договірних відносин, факту поставки позивачем продукції на виконання зобов'язань за договором від 17.10.13, оцінка документів, наданих на підтвердження факту поставки товару, виконання чи невиконання відповідачем зобов'язань з прийняття і оплати товару, умови проведення розрахунків, суми позову тощо. При цьому, судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом, адже згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Як убачається з матеріалів справи, позивачем на підтвердження вимог про стягнення заборгованості зі сплати продукції, поставленої за договором від 17.10.13 №5, надано копії видаткових накладних: №7160 від 07.10.13 на суму 2 471,62 грн; №7728 від 29.10.13 на суму 3 960,00 грн; №8056 від 08.11.13 на суму 49 500,00 грн.; №8057 від 08.11.13 на суму 49 500,00 грн; №8242 від 14.11.13 на суму 123 750,00 грн; №8571 від 22.11.13 на суму 34 650,00 грн, та рахунків на оплату. Перевіряючи рішення у справі, суд апеляційної інстанції зазначив, що вказані видаткові накладні свідчать про поставку відповідачеві продукції на суму 261 360, 00 грн, втім задовольняючи частково позовні вимоги, на підставі цих накладних, суд апеляційної інстанції не надав їм оцінки та не дослідив чи відповідають вони вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 №88, відтак не з'ясував чи є ці видаткові накладні первинними документами у розумінні наведених норм, чи підтверджують факт здійснення між сторонами господарської операції з поставки продукції саме на виконання умов договору від 17.10.13, та чи є підставою для виникнення у відповідача обов'язку з проведення розрахунків за отриманий товар за цими накладними. Окрім цього, відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарський суд повинен у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Тобто, суди повинні навести зміст усіх заперечень та викласти обставини, з огляду на які ці заперечення не взято до уваги, адже викладення у судовому акті лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 42 Господарського процесуального кодексу України щодо рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом. Однак, суд апеляційної інстанції не навів мотивів за якими відхилив доводи відповідача, зокрема щодо невідповідності підписів на видаткових накладних №8056 від 08.11.13, №8057 від 08.11.13, №8242 від 14.11.13, №8571 від 22.11.13 та їх оформлення з порушенням законодавства, наявності в матеріалах справи різних за змістом накладних № 7728, № 8242, відсутності довіреності одержувача. Виходячи з того, що висновок апеляційного суду про наявність підстав для стягнення з відповідача основного боргу визнається передчасним, не може бути залишена без змін і постанова у справі в частині стягнення пені та річних нарахованих на вказану суму боргу. Не підлягає залишенню в силі і рішення суду першої інстанції, оскільки місцевий суд, перелічивши надані позивачем видаткові накладні також обмежився висновком про те, що вони є первинними документами, втім не дослідив чи відповідають ці накладні вимогам до їх складання, визначеним Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, а відтак чи було передано відповідачеві спірний товар за цими накладними та чи виник у останнього обов'язок з його оплати. Таким чином, суди попередніх інстанцій вирішуючи даний спір достеменно не встановили обставин, які входять до предмета доказування при вирішенні даного спору. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами чинного законодавства. Однак, судові рішення у справі цим вимогам не відповідають. Відповідно до частини 1 статті 11110 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення місцевого чи апеляційного господарського суду, зокрема є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. За приписами частини 1 статті 47 Господарського процесуального кодексу України судове рішення приймається за результатами обговорення усіх обставин справи, а частиною 1 статті 43 названого Кодексу передбачено всебічний, повний і об'єктивний розгляд в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності. Недодержання судом першої або апеляційної інстанції цих норм процесуального права, якщо воно унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного розгляду справи, є підставою для скасування судового рішення з передачею справи на новий розгляд до відповідного суду, згідно з пунктом 3 частини 1 статті 1119 Господарського процесуального кодексу України. З огляду на те, що судове рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом, враховуючи передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції, які не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням матеріалів справи на

новий розгляд до суду першої інстанції для установлення обставин, які мають суттєве значення для правильного вирішення даного спору. Таким чином, доводи касаційної скарги частково підтверджені матеріалами справи. При новому розгляді справи суду необхідно встановити чи є доведеними вимоги позивача, з яким він звернувся, оцінити, в сукупності, усі допустимі та належні докази у справі, установити всі фактичні обставини справи, що входять до предмета доведення при вирішенні даного спору, врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від з'ясованого установити наявність чи відсутність обставин, з якими законодавство пов'язує законне вирішення даної категорії спору. Враховуючи наведене та керуючись статтями 1115, 1117, 1118, 1119, 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.11.14 у справі №910/3835/14 і рішення Господарського суду міста Києва від 20.05.14 у цій справі скасувати. Матеріали справи скерувати для нового розгляду до Господарського суду міста Києва.

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Поляріс Груп" задовольнити частково.

Головуючий суддя Т.Добролюбова

Судді Т.Гоголь

В.Швець