Постанова ВГСУ від 18.11.2015 року у справі №904/4983/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 листопада 2015 року Справа № 904/4983/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоПолянського А.Г.суддівКравчука Г.А., Мачульського Г.М. (доповідач),розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат"на постановуДніпропетровського апеляційного господарського судувід14.09.2015у справі№904/4983/15Господарського суду Дніпропетровської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Рудомайн"доПублічного акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат"простягнення суми,

за участю

- позивача:Міхайлов О.В. (довіреність від 11.09.2015)- відповідача:Кукуруза Д.С. (довіреність від 01.11.2015),

В С Т А Н О В И В:

Звернувшись у суд з даним позовом, Товариство з обмеженою відповідальністю "Рудомайн" (далі - позивач) просило стягнути з Публічного акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат" (далі - відповідач) 19 786,05 грн. трьох процентів річних та 673 555,12 грн. інфляційних втрат, що нараховані позивачем на заборгованість за договором про надання послуг.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням господарського суду від 14.04.2015 було стягнуто з відповідача на користь позивача основний борг за договором надання послуг в сумі 4 080 174,12 грн., три відсотків річних в сумі 347 908,82 грн. та інфляційні втрати в сумі 2 040 087,06 грн., проте відповідач не виконав судового рішення, що стало підставою для нарахування йому позивачем трьох відсотків річних за період з 11.04.2015 по 31.05.2015 та інфляційних втрат за період з 11.04.2015 по 31.05.2015.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 27.07.2015 (суддя Юзіков С.Г.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.09.2015 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Кузнецов В.О., судді Науменко І.М., Вечірко І.О.), позов задоволено повністю.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати вказані вище судові рішення і прийняти нове, яким в позові відмовити, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права.

Переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 14.04.2015 у іншій справі №904/2292/15 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Рудомайн" задоволено, стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат" на користь позивача 4 080 174,12 грн. - основного боргу, 347 908,82 грн. 3% річних, 2 040 087,06 грн. інфляційних втрат, 73 080,00 грн. судового збору.

Згаданим рішенням встановлено невиконання відповідачем умов договору про надання послуг №316 від 19.03.2012 щодо повної та своєчасної оплати наданих послуг.

Предметом спору у даній справі є стягнення з відповідача на користь позивача 3 % річних за період з 11.04.2015 по 08.06.2015 в сумі 19 786,05 грн. та інфляційних втрат за період з 01.04.2015 по 31.05.2015 в сумі 673 555,12 грн.

Судами встановлено, що рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.04.2015 у іншій справі №904/2292/15 станом на 11.06.2015 відповідачем не виконано.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, своє рішення про задоволення позову мотивував тим, що прийняття рішення, якщо воно не виконане, не припиняє зобов'язальних відносин сторін, тому позивач обґрунтовано нарахував відповідачу відповідно до приписів статті 625 Цивільного кодексу України три відсотки річних та інфляційні втрати за період, що не охоплюється стягненням на підставі рішення у справі №904/2292/15, а суми нарахувань судами було перевірено та визнано вірними.

У касаційній скарзі відповідач, як і при розгляді справи в суді першої та другої інстанції, посилається на те, що позивач не звернувся до органу виконавчої служби з відповідною заявою та наказом, на підставі якого провадиться виконання рішення суду, чим було порушено порядок виконання рішень, а також на те, що йому не було відомо банківські реквізити, куди необхідно було перерахувати кошти, тому у невиконанні рішення не вбачається вина відповідача, що унеможливлює стягнення з нього трьох відсотків річних та інфляційних втрат за новий період.

Підстави для скасування судових рішень відсутні виходячи з наступного.

Відповідно до присів статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що предметом позову у справі, що розглядається, є вимога позивача про стягнення з відповідача трьох процентів річних за період з 11.04.2015 по 31.05.2015 та інфляційних втрат за період з 11.04.2015 по 31.05.2015, нарахованих на суму основного боргу за договором про надання послуг №316 від 19.03.2012, тобто вимога позивача охоплює ті періоди, які не були предметом розгляду в справі №904/2292/15.

Згідно із положеннями статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання (ч.1). Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч.2).

Виходячи із положень зазначеної норми та встановлених судами обставин справи обов'язок відповідача сплатити спірні суми виник на підставі вже існуючого зобов'язання між сторонами.

При цьому в іншій справі №904/2292/15 встановлено обов'язок відповідача сплатити суму основного боргу, трьох процентів річних, та інфляційних втрат.

У даній справі, що переглядається у касаційному порядку, судами обох інстанцій встановлено, і відповідачем не заперечується, що вказаний обов'язок із сплати основного боргу не припинився, а отже продовжує існувати, відтак продовжує існувати встановлене судом у справі №904/2292/15 грошове зобов'язання, покладене судовим рішенням на відповідача.

Таким чином враховуючи вище наведені положення статті 625 Цивільного кодексу України, у даній справі, що переглядається у касаційному порядку, припинення грошового зобов'язання не пов'язується з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження, і необізнаність із даними банківських реквізитів, за якими необхідно було перерахувати кошти, не звільняє відповідача від виконання обов'язку, визначеного приписами статті 625 Цивільного кодексу України, що базується на продовжуваному грошовому зобов'язанні.

За вказаних обставин суд касаційної інстанції не вбачає правових підстав вважати, що суди порушили чи неправильно застосували норми матеріального чи процесуального права.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 п.1, 11111 Господарського процесуального кодексу України,