Постанова ВГСУ від 18.11.2014 року у справі №911/1511/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 листопада 2014 року Справа № 911/1511/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого - судді Малетича М.М.,

суддів: Круглікової К.С.,

Мамонтової О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Комунального підприємства "Міськтепловоденергія" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.08.2014 року та рішення господарського суду Київської області від 23.06.2014 року у справі № 911/1511/14 за позовом Комунального підприємства "Міськтепловоденергія" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Артур-К" про стягнення суми,

за участю представників:

Позивача: Годлевський Е.М., дов. № 01-05/2278-1 від 01.10.2014 року,

Відповідача: Герич М.В., дов. № 19/06/2014 від 19.06.2014 року.

В с т а н о в и в :

Комунальне підприємство "Міськтепловоденергія" (далі - КП "Міськтепловоденергія", Позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Артур-К" (далі - ТОВ "Артур-К", Відповідач) про стягнення 43053,39 грн. за надані послуги з постачання теплової енергії.

Рішенням господарського суду Київської області від 23.06.2014 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.08.2014 року, в задоволенні позову КП "Міськтепловоденергія" відмовлено.

У поданій касаційній скарзі, Позивач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема ст.ст. 1212, 1213 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст.ст. 19, 25 Закону України "Про теплопостачання" (далі - ЗУ "Про теплопостачання"), ст. 16 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (далі - ЗУ "Про житлово-комунальні послуги"), п.п. 3, 44 Правил користування тепловою енергією, затв. Постановою Кабінету Міністрів України № 1198 від 03.10.2007 року, просить скасувати судові рішення у даній справі та прийняти нове рішення - про задоволення позову повністю.

Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Як видно з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, ТОВ "Артур-К" є власником нежитлового приміщення, загальною площею 407,2 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Кам'янець-Подільський, вул. Князів Коріатовичів, 7.

Відповідно до вимог згаданого вище ЗУ "Про житлово-комунальні послуги", Позивачем 31.10.2013 року і 18.11.2013 року на адресу Відповідача було надіслано примірник Договору № КП-1292 про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення від 30.08.2013 року для його підписання, який однак останнім вказану угоду підписано так і не було.

Поряд з цим, незважаючи на відсутність між сторонами відповідного договору та з урахуванням того, що система централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення на об'єкті по вул. Князів Коріатовичів, 7 у м. Кам'янець-Подільський, є єдиною і цілісною, Позивач продовжував здійснювати надавати послуги Відповідачу з теплопостачання на вказаний об'єкт нерухомості у період з жовтня 2013 року по березень 2014 року.

Судами також встановлено, що відповідно до рапортів за спожиту теплову енергію та карток споживання теплової енергії у жовтні 2013 року, листопаді 2013 року, грудні 2013 року, січні 2014 року, лютому 2014 року і березні 2014 року, Позивачем було надано Відповідачу послуги з теплопостачання, відповідно, на суму 3536,45 грн., 5335,00 грн., 10216,18 грн., 9636,79 грн., 9438,13 грн. і 4890,84 грн. а в сукупності - на загальну суму 43053,39 грн.

Предметом спору у даній справі є вимоги Позивача про стягнення 43053,39 грн. боргу за надані послуги з постачання теплової енергії, з посиланням на положення ст.ст. 11, 1212, 1213 ЦК України, ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", ст. 19 Закону України "Про теплопостачання" і на те, що Відповідач не оплачує отримані ним протягом жовтня 2013 року - березня 2014 року послугу з постачання теплової енергії.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний господарський суд, з посиланням на положення ст.ст. 525, 526, 530 ЦК України, ст. 221 ГК України, водночас, встановивши, що між Позивачем та Відповідачем не існувало договірних відносин по постачанню теплової енергії, оскільки в актах-рахунках, наданих Позивачем в якості доказів, що підтверджують поставку теплової енергії, міститься посилання на договір 01.02.2010 року, тоді як вимога про сплату заборгованості Позивачем Відповідачу не направлялась, дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення даного позову.

Проте, з такими висновками судів попередніх інстанцій у повній мірі погодитись не можна, оскільки такі, в порушення вимог ст. 43 ГПК України, були прийняті при неповному встановлені обставин справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права, з огляду на таке.

Судове рішення вважається законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати.

Однак, оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам у повній мірі не відповідають.

Так, як зазначалось вище, Позивач просив стягнути з Відповідача 43053,39 грн. боргу за надані послуги з постачання теплової енергії, з посиланням на положення ст.ст. 11, 1212, 1213 ЦК України, ст. 20 ЗУ "Про житлово-комунальні послуги", ст. 19 ЗУ "Про теплопостачання" і на те, що останній, який не уклав з Позивачем, як постачальником теплової енергії, як це належить в такому випадку, відповідного договору про надання таких послуг та отримавши такі послуги протягом жовтня 2013 року - березня 2014 року, не оплатив їх належним чином.

У зв'язку з цим, ЗУ "Про теплопостачання" регулює відносини, що виникають у зв'язку з виробництвом, транспортуванням, постачанням і використанням теплової енергії, державним наглядом (контролем) у сфері теплопостачання, експлуатацією теплоенергетичного обладнання та виконанням робіт на об'єктах у сфері теплопостачання суб'єктами господарської діяльності незалежно від форми власності.