ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 серпня 2016 року Справа № 911/4448/15
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого суддіГоголь Т.Г. (доповідач),суддівГрейц К.В., Поляк О.І.розглянувши у судовому засіданні за участю представників сторін: позивача: Деруга Н.О. - дов. від 19.04.16, відповідача: Мікульський К.В. - дов. від 01.07.15,
касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Центр"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 05.05.16у справі№911/4448/15 Господарського суду Київської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Аграрний фонд"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Центр"простягнення
Публічне акціонерне товариство "Аграрний фонд" звернулося до Господарського суду Київської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Центр" 250697,28 грн. штрафних санкцій. Позивач посилався на прострочення виконання відповідачем своїх зобов'язань за біржовим договором від 23.12.13, а відтак вважав підставним стягнення спірної суми з відповідача.
Рішенням Господарського суду Київської області від 11.12.15 (суддя Горбасенко П.В.) позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 249588 грн. Місцевий господарський суд виходив з факту порушення відповідачем строків поставки продукції, що згідно з пунктом 7.2 спірного договору є підставою для стягнення з нього штрафних санкцій. Суд не установив обставин для звільнення відповідача від відповідальності за невиконання ним умов спірного договору. У решті позову суд відмовив через помилковість здійсненого позивачем розрахунку.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.05.16 (судді: Ропій Л.М., Синиця О.Ф., Калатай Н.Ф.) перевірене рішення господарського суду першої інстанції залишено без змін з тих же підстав.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Центр" звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення і постанову у справі та відмовити у позові. Скаржник посилається на порушення судами статей 550, 614, 617 Цивільного кодексу України. Товариство не погоджується з висновком господарських судів про наявність підстав для стягнення з відповідача штрафних санкцій та наголошує на відсутності своєї вини у неналежному виконанні зобов'язань за спірним договором. Він посилається на те, що прострочка у поставці сталася внаслідок обставин непереборної сили, тобто форс-мажорних обставин.
Від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він просить залишити без змін судові акти у справі, а касаційну скаргу - без задоволення.
Заслухавши доповідь судді Гоголь Т.Г., пояснення представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування господарськими судами норм чинного законодавства, колегія суддів відзначає наступне.
В ході розгляду справи господарськими судами установлено та підтверджено матеріалами справи, що 23.12.13 між Публічним акціонерним товариством "Аграрний фонд" - покупцем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Центр" - постачальником був укладений біржовий договір поставки зерна врожаю 2014 року №1349Ф. За умовами цього договору постачальник передає покупцю у власність товар (пшеницю відповідного класу), а останній, в свою чергу, приймає та оплачує її. Кількість товару, що поставляється становить 770 тонн (пункт 1.1.1 договору). Пунктом 1.2 договору сторони визначили термін поставки - до 01.10.14. Відповідно до пункту 1.3 поставка вважається здійсненою в момент підписання акта передавання-приймання на всю кількість товару на базисі поставки згідно з умовами цього договору. Пунктом 3.1 договору передбачено, що сума попередньої оплати за цим договором складає 50 відсотків вартості всього обсягу товару, виходячи з мінімальної інтервенційної ціни на момент укладення договору і становить 668360 грн., у тому числі, ПДВ 111393,33 грн. Господарські суди також установили, що сторонами неодноразово вносилися зміни до спірного договору, шляхом укладання додаткових договорів №1, №2, №3, №4 до спірного біржового договору (окрім іншого, щодо суми попередньої оплати, порядку її внесення). Зокрема, сторони визначили, що сума попередньої оплати здійснюється позивачем в два етапи та складає 70 відсотків вартості всього обсягу товару, виходячи з мінімальної інтервенційної ціни на момент укладення договору і становить 935704 грн., у тому числі, ПДВ 155950,67 грн. Відповідальність сторін обумовлена у розділі 7 спірного договору. Зокрема, договором (пункт 7.2) передбачені санкції за порушення строків поставки товару у вигляді сплати штрафних санкцій. Згідно з пунктами 7.6-7.8 договору сторони звільняються від відповідальності (повністю або частково) за неналежне виконання зобов'язань внаслідок обставин непереборної сили або стихійного лиха (форс-мажор); у цьому разі термін виконання зобов'язань переноситься відповідно до терміну дії зазначених обставин, про що укладається додатковий договір до цього договору; сторона, для якої склалися такі умови, повинна не пізніше 5 днів, повідомити іншу сторону про настання і припинення обставин, які перешкоджають виконанню договірних зобов'язань; обставини непереборної сили або стихійного лиха (форс-мажор) підтверджуються висновком Торгово-промислової палати України. В процесі розгляду спору господарські суди установили, що на виконання умов біржового договору позивач 25.12.13, 28.03.14 перерахував відповідачу грошові кошти у сумі 935704 грн., як то передбачено спірним договором. Установили суди і те, що відповідач відвантажив, а позивач прийняв у власність зерно пшениці врожаю 2014 року у загальній кількості 770 т, а саме: 307,800 тонн на суму 514626,21 грн. за актом передавання-приймання зерна від 11.09.14 та 462,200 тонн на суму 758909,29 грн. за актом передавання-приймання зерна від 27.10.14. При цьому, як установили суди, поставка пшениці за спірним договором мала бути здійснена відповідачем до 01.10.14. Проте, відповідач в порушення своїх договірних зобов'язань 462,200 т пшениці вчасно не поставив позивачу. Господарські суди, надавши оцінку зібраним у справі доказам (окрім іншого, сертифікату Торгово-промислової палати України №5429 від 17.11.15) і умовам біржового договору, не установили наявності обставин для звільнення відповідача від відповідальності за неналежне виконання ним умов спірного договору. Суди встановили, що відповідач не надав доказів, що ним вчасно проводилися необхідні агротехнічні заходи для захисту врожаю та не довів відсутності своєї вини у порушенні спірного зобов'язання щодо строку поставки зерна. Як убачається з матеріалів справи, предметом спору у даній справі є матеріально-правова вимога Публічного акціонерного товариства "Аграрний фонд" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Центр" 250697,28 грн. штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань (поставки зерна) за біржовим контрактом від 23.12.13. Ухвалюючи судові акти у справі, суди дійшли висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову. Відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Дана норма кореспондує з приписами статті 712 Цивільного кодексу України. Статтею 267 Господарського кодексу України передбачено, що строки поставки встановлюються сторонами в договорі з урахуванням необхідності ритмічного та безперебійного постачання товарів споживачам, якщо інше не передбачено законодавством. Як вже зазначалося, і це установлено господарськими судами, з підтвердженням матеріалами справи, відповідач повинен був виконати свої зобов'язання з поставки спірного зерна (відповідно до умов договору) до 01.10.14. Проте, як установили суди, відповідач свої договірні зобов'язання належним чином не виконав; пшеницю у кількості 462,200 т за актом приймання-передачі від 27.10.14 вчасно не поставив, тобто порушив умови договору. Відповідно до приписів статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання. Статтею 526 ЦК України унормовано, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні положення містяться і в частині першій статті 193 Господарського кодексу України. За приписами статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Разом з тим, за порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 Господарського кодексу України). Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина перша статті 230 Господарського кодексу України). Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 цього ж Кодексу встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено, зокрема, частиною третьою статті 549 ЦК України, частиною шостою статті 231 Господарського кодексу України та частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України. Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 Господарського кодексу України. Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 Господарського кодексу України. Як вже зазначалося, і це установили суди та підтверджено матеріалами справи, сторони в спірному договорі передбачили господарсько-правову відповідальність за порушення постачальником умов договору у вигляді сплати неустойки. В процесі розгляду спору господарськими судами попередніх інстанцій був установлений факт неналежного виконання відповідачем зобов'язань з поставки зерна пшениці в обумовлені спірним договором строки, що, як визнали суди є підставою для покладення на нього відповідальності у вигляді стягнення штрафних санкцій. Водночас, судами не було установлено наявності тих виняткових обставин, з якими договір пов'язує можливість звільнення відповідача від відповідальності за порушення договірних зобов'язань. Відповідно до вимог статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Єдиний довід скаржника про те, що неналежне виконання договірних зобов'язань сталося не з його вини, а відтак відсутні підстави для задоволення позову, не може бути підставою для скасування судових актів у справі, оскільки він був предметом розгляду судами та відхилений ними як необґрунтований. Суди дослідили зібрані у справі докази та не встановили наявності форс-мажорних обставин і причинного зв'язку між хворобою посівів та непоставкою у строки спірної кількості товару. Як вже зазначалося, суди встановили, що відповідач не надав доказів, що ним вчасно проводилися необхідні агротехнічні заходи для захисту врожаю. Інші доводи в касаційній скарзі не наведені.
За таких обставин, підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції та задоволення касаційної скарги не вбачається.
В частині відмови у позові про стягнення 1109,28 грн. штрафних санкцій судові акти у справі скаржником не оскаржені, а тому колегією суддів не переглядалися.
Враховуючи зазначене, керуючись статтями 108, 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.05.16 у справі №911/4448/15 залишити без змін.
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Центр" залишити без задоволення.
Головуючий суддя Т.Гоголь
Судді К.Грейц
О.Поляк
Сервисы для юристов