ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 червня 2015 року Справа № 910/26527/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді:Ходаківської І.П.суддівСибіги О.М., Фролової Г.М. (доповідача) за участю представників:позивачаКапля А.С., дов. від 26.11.14відповідачаЛінкевич О.В., дов. від 20.05.15розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуПриватного акціонерного товариства "СК "АХА Страхування"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 02.04.15у справі№910/26527/14 господарського суду міста Києваза позовомПриватного акціонерного товариства "СК "АХА Страхування"доВідкритого акціонерного товариства Національної акціонерної страхової компанії "Оранта"простягнення 18 550,85 грн.
ВСТАНОВИВ:
Приватне акціонерне товариство "СК "АХА Страхування" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Відкритого акціонерного товариства Національної акціонерної страхової компанії "Оранта" про стягнення 18550,85 грн. Позовні вимоги мотивовані тим, що до позивача після виплати страхового відшкодування перейшло право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки відповідно до статті 27 Закону України "Про страхування", статті 993 Цивільного кодексу України.
Рішенням господарського суду міста Києва від 27.01.2015 у справі №910/26527/14 (суддя Ващенко Т.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.04.2015 (судді: Андрієнко В.В. - головуючий, Буравльов С.І., Шапран В.В.) у задоволені позову відмовлено. Судові рішення мотивовані, зокрема, тим, що позивач звернувся до суду за захистом порушеного права з пропуском строку позовної давності, про застосування якої було заявлено стороною у справі, що, з огляду на приписи статей 256, 257, 267 Цивільного кодексу України, є підставою для відмови у позові.
Не погоджуючись з судовими рішеннями, Приватне акціонерне товариство "СК "АХА Страхування" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову у справі скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити, мотивуючи касаційну скаргу доводами про порушення судами норм матеріального та процесуального права. Заявник, зокрема, зазначає, що строк позовної давності позивачем не пропущено, оскільки зазначений строк, на думку заявника, потрібно рахувати з дати отримання коштів страхувальником.
Відзив на касаційну скаргу не надано.
Заслухавши доповідь судді Фролової Г.М., пояснення представників сторін, присутніх у судових засіданнях, перевіривши матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм чинного законодавства та доводи касаційної скарги, колегія суддів відзначає наступне.
Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 27.04.11 між позивачем (Страховиком) та Піддубною Людмилою Улянівною (Страхувальником) було укладено договір № 12492Г-а/11ДОФ добровільного страхування наземного транспорту, за умовами якого позивач прийняв на себе зобов'язання компенсувати страхувальнику прямі збитки та додаткові витрати, що відшкодовуються згідно з умовами п. 29.7, 29.8 цього договору, які є наслідком настання певних подій за страховими ризиками, що наведені у п. 20.2, які носять ознаки ймовірності та випадковості. До страхових ризиків відносяться, зокрема, збитки внаслідок ДТП - будь-яке пошкодження або знищення транспортного засобу, його окремих складових частин чи додаткового обладнання внаслідок ДТП. Об'єктом страхування є автомобіль марки Hyundai, д.р.н. АН7445НІ.
Судами установлено, що 29.09.2011 внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що сталась в місті Амвросіївка на вул. Карла Лібкнехта, автомобіль марки Hyundai, д.р.н. АН7445НІ отримав механічні пошкодження, що підтверджується довідкою відділення ДАІ з обслуговування адміністративної території Амвросіївського району та автомобільно-технічної інспекції УДАІ ГУМВС України в Донецькій області. Зазначена дорожньо-транспортна пригода сталась внаслідок порушення водієм автомобіля марки ВАЗ 211540, д.р.н. АН6566НС Саркісовим Артуром Ігоревичем вимог Правил дорожнього руху України, що встановлено постановою Амвросіївського районного суду Донецької області від 14.10.2011 в адміністративній справі № 3-1073/11.
На виконання умов договору №12492Г-а/11ДОФ добровільного страхування наземного транспорту, на підставі страхового акта від 22.11.2011 позивач, сплатив Піддубній Людмилі Улянівні суму страхового відшкодування у розмірі 18550,85 грн. З листа Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" вбачається, що зазначена сума страхового відшкодування була перерахована позивачем згідно платіжного доручення №7045 від 23.11.2011 та зарахована в систему грошових переказів "Аваль-Експрес" 24.11.2011.
Також судами установлено, що з полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АА/6466587 вбачається, що транспортний засіб - автомобіль марки ВАЗ 211540, д.р.н. АН6566НС, яким спричинено ДТП, застрахований у відповідача. Строк дії полісу з 24.07.2011 по 24.07.2012. Ліміт відповідальності на одного потерпілого за шкоду, заподіяну майно за вказаним полісом становить 50 000,00 грн. Розмір франшизи складає 510,00 грн.
З матеріалів справи вбачається, що предметом судового розгляду у даній справі є вимога Приватного акціонерного товариства "СК "АХА Страхування" про стягнення з Відкритого акціонерного товариства Національної акціонерної страхової компанії "Оранта" 18550,85 грн. витрат, пов'язаних із виплатою страхового відшкодування.
Статтею 993 Цивільного кодексу України та статтею 27 Закону України "Про страхування" визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Таким чином, після виплати страхувальнику страхового відшкодування за завдану внаслідок ДТП шкоду автомобілю Hyundai, д.р.н. АН7445НІ до позивача перейшло право вимоги у розмірі виплаченого страхового відшкодування до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Водночас, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було заявлено про застосування позовної давності.
Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Кодексу).
За приписами статті 267 Кодексу особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності.
Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності.
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (частина 2 статті 34 Кодексу).
За приписами статті 43 цього Кодексу господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Враховуючи установлені обставини справи, а також те, що відповідачем було заявлено про застосування позовної давності, господарські суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог. Доводи, викладені заявником у касаційній скарзі вказаних висновків не спростовують.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що скаржник в касаційній скарзі стверджує факти порушення судами не лише норм матеріального та процесуального права, а також і питання, які стосуються оцінки доказів, але оцінка доказів, на підставі яких судові інстанції дійшли до висновку про встановлення тих чи інших обставин справи в силу вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України здійснюється за внутрішнім переконанням суду, і їх переоцінка не віднесена до компетенції касаційної інстанції.
З огляду на те, що з'ясування підставності оцінки доказів та встановлення обставин по справі згідно приписів статті 1117 Господарського процесуального кодексу України знаходиться поза межами компетенції касаційної інстанції, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку про неможливість задоволення касаційної скарги. Таким чином, підстав для зміни чи скасування постанови не вбачається.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,
Сервисы для юристов