Постанова ВГСУ від 18.06.2014 року у справі №910/18393/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2014 року Справа № 910/18393/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Іванової Л.Б.суддівГольцової Л.А. (доповідач), Козир Т.П.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства "Строй-Систем"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 07.04.2014у справі№ 910/18393/13господарського судуміста Києваза позовомПриватного підприємства "Строй-Систем"доДержавного центру зайнятості Міністерства праці та соціальної політики Українипростягнення 1 477 373,90 грн.за участю представників сторін:

позивача: Безсмертний М.В., дов. від 01.10.2012;

відповідача: Біщук Я.П., дов. від 17.06.2014; Галицька Н.А., дов. від 20.03.2014;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.11.2013 у справі №910/18393/13 (суддя Капцова Т.П.) позов задоволено частково. Суд стягнув з відповідача на користь позивача 986 029,26 грн. пені та 329 508,09 грн. 3% річних. В іншій частині позову відмовлено. Стягнуто з відповідача в доход Державного бюджету України судовий збір в сумі 26 310,75 грн., а також стягнуто з позивача в доход Державного бюджету України судовий збір в сумі 3 236,73 грн.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.04.2014 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Шевченко Е.О., судді - Зеленін В.О., Синиця О.Ф.) рішення Господарського суду міста Києва від 25.11.2013 у справі № 910/18393/13 скасовано. Позов Приватного підприємства "Строй-Систем" залишено без розгляду на підставі п. 5 ч. 1 ст. 81 ГПК України.

Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник послався на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Відповідач надав відзив на касаційну скаргу, в якому заперечує проти її задоволення, просить прийняте у даній справі судове рішення залишити без змін.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, враховуючи наступне.

Апеляційним господарським судом під час перегляду в апеляційному порядку рішення місцевого господарського суду встановлено, що звертаючись до суду з позовом, позивачем не сплачено судовий збір з посиланням на скрутне фінансове становище підприємства, у зв'язку з чим, він заявив клопотання про відстрочення сплати судового збору до прийняття рішення по суті спору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.09.2013 про порушення провадження у справі № 910/18393/13 поряд з іншим задоволено клопотання позивача про відстрочення сплати судового збору та відстрочено сплату позивачем судового збору на строк до 04.11.2013.

04.11.2013 позивач повторно звернувся до господарського суду із заявою, в якій зазначив, що істотний розмір судового збору, який йому належить сплатити (29 547,47 грн.) та скрутне фінансове становище підприємства, не дозволяють сплатити цю суму до ухвалення судового рішення, а тому просив вирішити питання щодо стягнення несплаченої суми судового збору при прийнятті судового рішення у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.11.2011 відстрочено позивачеві сплату судового збору на строк до 25.11.2013.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що на момент прийняття рішення місцевим господарським судом по суті спору (25.11.2013), позивачем судовий збір не сплачений і суд, приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог вирішив питання стягнення судового збору в дохід Державного бюджету України пропорційно задоволеним позовним вимогам, тобто в частині задоволених позовних вимог збір стягнутий з відповідача, а в частині позовних вимог, в задоволенні яких відмовлено - з позивача.

Приймаючи постанову про скасування рішення суду першої інстанції та залишаючи позов без розгляду, апеляційний господарський суд виходив з положень ч. 1 ст. 8 Закону України "Про судовий збір", ГПК України та зазначив, що до ухвалення судового рішення, тобто до 25.11.2013, позивачем не сплачено судовий збір та не надано суду належні докази про таку оплату, а тому суд вважав можливим залишити позов Приватного підприємства "Строй-Систем" без розгляду на підставі п. 5 ч. 1 ст. 81 ГПК України.

У відповідності до ч. 1 ст. 8 Закону України "Про судовий збір", враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі.

В постанові Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" від 21.02.2013 №7 (із змінами і доповненнями) роз'яснено, що якщо строк (строки), на який (які) судом було відстрочено або розстрочено сплату судового збору, закінчився, а таку сплату не здійснено, господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи може своєю ухвалою продовжити цей строк (але не довше ніж до прийняття судового рішення по суті справи), або звільнити сторону від сплати судового збору, або залишити позов чи скаргу без розгляду на підставі п. 5 ч. 1 ст. 81 ГПК України, або стягнути несплачену суму судового збору у прийнятті судового рішення (п. 3.3 постанови).

Тобто, суд наділений правом, але не обов'язком залишити позов без розгляду на підставі п. 5 ч. 1 ст. 81 ГПК України в разі не сплати судового збору в строк на який судом було відстрочено цю сплату, а також суду надана можливість стягнути несплачену суму судового збору у прийнятті судового рішення.

При цьому, в п. 3.4 наведеної вище постанови Пленуму зазначено, що у разі коли господарським судом було відстрочено сплату позивачем судового збору, який з тих чи інших причин до прийняття рішення зі справи сплачено не було, а останнє прийнято на користь позивача, то стягнення суми судового збору здійснюється безпосередньо з відповідача у доход Державного бюджету України.

Таким чином, судова колегія касаційної інстанції вважає, що дії місцевого господарського суду при прийнятті рішення по суті спору щодо стягнення в доход Державного бюджету України сум судового збору в частині задоволених позовних вимог - з відповідача, а в частині позовних вимог, в задоволенні яких відмовлено - з позивача, не можна вважати такими, що вчинені з порушенням вищезазначеного законодавства України.

Згідно положень ч. 2 ст. 1115 ГПК України, касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази (ст. 1117 ГПК України).

Зважаючи на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а справа - передачі до Київського апеляційного господарського суду для здійснення апеляційного провадження.

Керуючись ст.ст. 1117, 1119-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-