ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 червня 2014 року Справа № 904/9962/13
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Іванової Л.Б. - головуючого, Гольцової Л.А., Козир Т.П.,
за участю представника відповідача - Данильченко О.О. дов. № 653-О від 17 лютого 2014 року,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну скаргу ФГ "Березенське" на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 2 квітня 2014 року у справі господарського суду Дніпропетровської області за позовом ФГ "Березенське" до ПАТ КБ "Приватбанк" в особі (з урахуванням) підрозділів: Хмельницької філії ПАТ КБ "Приватбанк" Полонського відділення Хмельницької філії ПАТ КБ "Приватбанк" про визнання договору недійсним,
ВСТАНОВИВ:
У грудні 2013 року Фермерське господарство "Березенське" (далі - позивач) звернулось до ПАТ КБ "Приватбанк" в особі (з урахуванням) підрозділів: Хмельницької філії ПАТ КБ "Приватбанк", Полонського відділення Хмельницької філії ПАТ КБ "Приватбанк" (далі - позивачі) з позовом про визнання недійсним з моменту укладення договору поруки № 33 від 17 травня 2012 року.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що кредитний договір, у забезпечення виконання зобов'язань за яким сторонами укладено спірний договір поруки, визнано неукладеним у судовому порядку.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 6 лютого 2014 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 2 квітня 2014 року апеляційну скаргу ПАТ КБ "Приватбанк" задоволено. Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 6 лютого 2014 року скасовано.
У позові відмовлено.
У касаційній скарзі Фермерське господарство "Березенське" просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 2 квітня 2014 року та залишити в силі рішення господарського суду Дніпропетровської області від 6 лютого 2014 року.
Посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм ст. ст. 4, 4-2, ч. 4 ст. 35, ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, ст. 11, п. 1 ст. 553, п. 1 ст. 559, ст. 638 Цивільного кодексу України.
Представники позивача у судове засідання не з'явились.
Враховуючи, що про час та місце розгляду касаційної скарги позивач повідомлений належним чином, суд вважає за можливе розглянути справу за його відсутності.
Заслухавши пояснення представника відповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та вивчивши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 17 травня 2012 року між ФГ "Березенське" та Полонським відділенням Хмельницької філії ПАТ КБ "Приватбанк" укладено договір поруки № 33, предметом якого визначено надання поруки поручителем (позивачем) перед кредитором (відповідачем) за виконання боржником (ОСОБА_5) обов'язків за кредитним договором № HMPWGA00000838 від 18 березня 2008 року, згідно якого кредитор надав боржнику (ОСОБА_5) кредит у сумі 126000 гривень 00 коп., а боржник (ОСОБА_5) зобов'язався повернути кредит в строк до 17 березня 2008 року.
Обгрунтовуючи позовні вимоги, Фермерське господарство "Березенське" посилається на порушення при укладенні договору поруки вимог ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України, за якою правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Крім того, зазначає, що рішенням апеляційного суду Хмельницької області у цивільній справі № 22ц-280 від 22 травня 2012 року відмовлено у задоволенні позову ПАТ КБ "Приватбанк" до ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно вимог ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що оспорюваний договір поруки № 33 від 17 травня 2012 року не був визнаний недійсним у відповідності до вказаного рішення у цивільній справі № 22ц-280, у якій розглядалось питання щодо підстав звернення стягнення на предмет іпотеки, а не питання дійсності договору поруки.
Таким чином, враховуючи, що предметом розгляду у вказаній справі було звернення стягнення на предмет іпотеки, не можуть бути прийняті до уваги посилання заявника касаційної скарги на порушення судом ч. 4 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України.
Крім того, на час укладення договору поруки № 33 від 17 травня 2012 року забезпечуване ним кредитне зобов'язання не було визнано недійсним у встановленому законодавством порядку, а отже, є правомірним у відповідності до вимог ст. 204 Цивільного кодексу України.
Також апеляційним господарським судом встановлено, що 28 травня 2012 року за оспорюваним договором поруки проведено погашення кредитного боргу за рахунок коштів поручителя, що свідчить про виконання цього договору, а також про те, що він був спрямований на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним.
Відповідно до ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Сервисы для юристов