ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 червня 2014 року Справа № 903/11/14
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Остапенка М.І. (головуючого),
Гончарука П.А. (доповідача),
Стратієнко Л.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Термолітмаш" на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 7 квітня 2014 року у справі № 903/11/14 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Термолітмаш" до публічного акціонерного товариства "Нововолинський ливарний завод" про стягнення суми, -
Встановив:
У січні 2014 року товариство з обмеженою відповідальністю "Термолітмаш" звернулось до господарського суду Волинської області з позовом до публічного акціонерного товариства "Нововолинський ливарний завод" про стягнення, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, 450000 грн. боргу, 38328,20 грн. пені за період з 26 грудня 2012 року по 26 червня 2013 року, 14535,62 грн. 3 % річних, посилаючись на порушення відповідачем умов додаткової угоди № 3 від 7 лютого 2011 року до договору № 50 від 7 лютого 2011 року щодо оплати виготовленого, модернізованого та поставленого обладнання.
Рішенням господарського суду Волинської області від 5 лютого 2014 року позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 450000 грн. заборгованості, 27110,65 грн. пені, 14535,62 грн. 3 % річних та судовий збір. В решті позову відмовлено.
Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 7 квітня 2014 року рішення місцевого суду скасовано, а в задоволенні позову відмовлено. Стягнуто з позивача на користь відповідача судовий збір.
У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, просить постанову у справі скасувати, а рішення місцевого суду залишити без змін.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить залишити оскаржуване судове рішення без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, вказуючи на безпідставність викладених в ній доводів.
Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 7 лютого 2011 року сторонами укладено договір № 50 на виготовлення та поставку обладнання, відповідно до якого виконавець зобов'язався виготовити і поставити обладнання, а замовник прийняти і оплатити поставку обладнання у відповідності з технічними параметрами, вказаними в додаткових угодах №№1, 2, 3 та специфікаціях №№1, 2, 3.
Згідно п. 2.2 договору загальна сума, ціни і порядок розрахунків згідно договору зазначаються у додаткових договорах і специфікаціях, які є невід'ємними частинами даного договору.
Пунктом 2.5 додаткової угоди № 2 від 7 лютого 2011 року передбачені умови оплати відповідно даної угоди і специфікації: 50 % - передоплата протягом 7 календарних днів після підписання цієї угоди і специфікації. 40 % - замовник зобов'язаний оплатити протягом 10 календарних днів після повідомлення про готовність до відвантаження та приймання обладнання на складі виконавця, можлива оплата і при завантаженні на транспорт замовника. 10 % замовник оплачує після проведення шеф-монтажних і пусконалагоджувальних робіт на підприємстві замовника.
Відповідно до додаткової угоди № 3 від 7 лютого 2011 року платежі за угодою проводяться при досягненні економічного ефекту в порівнянні з печами ДСП-3, що використовуються, на електромеханічному регуляторі потужності, на підприємстві замовника, в повному об'ємі, після спливу 120 календарних днів.
Пунктом 2.6 даної угоди передбачено, що умови оплати відповідно до додаткової угоди № 3 і специфікації, при досягненні очікуваних ефектів від модернізації в розмірі 100 % після спливу 120 календарних днів з моменту проведення пуско-налагоджувальних робіт.
Специфікацією на модернізацію печі ДСП-3 від 23 лютого 2011 року сторони визначили, що вартість модернізації складає 450000 грн.
Комісією у складі уповноважених представників сторін в акті № 01 від 27 липня 2012 року встановлено досягнення очікуваного економічного ефекту від модернізації печі - витрати електроенергії після модернізації менші ніж до модернізації, в зв'язку з чим, за твердженнями позивача, у нього виникло право на оплату з боку відповідача вартості проведеної модернізації в розмірі 450000 грн.
Розглядаючи позовні вимоги по суті, господарський суд першої інстанції, керуючись нормами ст.ст. 526, 837, ч. 1 ст. 854 Цивільного кодексу України, встановивши, що позивачем свої зобов'язання за договором виконані в повному обсязі, а відповідачем оплата проведеної модернізації печі в сумі 450000 грн. не проведена, дійшов висновку про обґрунтованість позову в даній частині та необхідність його задоволення.
Разом з тим, на підставі п. 2 ст. 217, ст.ст. 230, 232, ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України, з урахуванням ст. 256 Цивільного кодексу України щодо позовної давності та відповідного клопотання відповідача, судом задоволено вимоги щодо пені частково, в розмірі 27110,65 грн.
Оскільки внаслідок перерахунку судом суми 3 % річних, нарахованих позивачем за порушення відповідачем зобов'язань, вказана сума виявилася більшою, ніж заявлено позивачем, відповідна вимога задоволена в повному обсязі з посиланням на норми ст. 625 Цивільного кодексу України.
Переглядаючи справу в апеляційному порядку, господарський суд другої інстанції дійшов висновку про необхідність скасування рішення місцевого суду та відмови в задоволенні позову, в зв'язку з відсутністю доказів виконання робіт з проведення модернізації дугової сталеливарної печі ДСП-3.
Проте, як з висновком місцевого господарського суду про часткове задоволення позову, так і з висновком апеляційної інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову погодитись не можна з таких підстав.
Поняття господарського зобов'язання визначено ст. 173 Господарського кодексу України.
Сервисы для юристов