Постанова ВГСУ від 18.04.2017 року у справі №910/12576/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 квітня 2017 року Справа № 910/12576/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючий суддя: судді:Алєєва І.В. (доповідач), Дроботова Т.Б., Кравчук Г.А.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дімакс Україна"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 16.11.2016у справі№910/12576/16 Господарського суду міста Києваза позовомПублічного акціонерного товариства "Науково-виробниче підприємство "Смілянський електромеханічний завод"до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дімакс Україна"простягнення 142 365,21грн.,за участю представників сторін:від позивача:не з'явився;від відповідача:Дуліч В.М., дов. б/н від 29.11.2016В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду міста Києва від 05.09.2016, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.11.2016 у справі №910/12576/16, позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дімакс Україна" на користь Публічного акціонерного товариства "Науково-виробниче підприємство "Смілянський електромеханічний завод" 132 990,08грн. основного боргу. В іншій частині позивних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Відповідач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Дімакс Україна", з прийнятими судовими актами попередніх інстанцій не погодився та звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою разом з клопотанням про відновлення пропущеного процесуального строку на її подання, в якій просить їх скасувати та справу направити на новий розгляд.

Обґрунтовуючи підстави звернення до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Також скаржником заявлено клопотання про зупинення виконання рішення господарського суду міста Києва від 05.09.2016, залишеного без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.11.2016 у справі №910/12576/16 до закінчення його перегляду в порядку касації.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 07.03.2017 задоволено клопотання скаржника про поновлення строку на подання касаційної скарги, відновлено строк на її подання, зазначена касаційна скарга прийнята до провадження та призначена до розгляду. Клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Дімакс Україна" про зупинення виконання рішення господарського суду міста Києва від 05.09.2016, залишеного без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.11.2016 у справі №910/12576/16, залишено без розгляду з огляду на відсутність доказів відкриття виконавчого провадження.

Ухвалою від 14.03.2017 Вищий господарський суд України задовольнив клопотання скаржника про продовження строку розгляду касаційної скарги по даній справі, продовжив строк її розгляду на п'ятнадцять днів та відклав розгляд касаційної скарги.

Ухвалами Вищого господарського суду України від 21.03.2017 та 11.04.2017 відкладався розгляд касаційної скарги.

Розпорядженням керівника апарату Вищого господарського суду України від 14.04.2017 № 08.03-04/1432 у зв'язку з відпусткою судді Рогач Л.І., призначено проведення автоматичної зміни складу колегії суддів у справі № 910/12576/16, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: головуючий суддя - Алєєва І.В. (доповідач), судді - Дроботова Т.Б., Кравчук Г.А.

У письмовому відзиві на касаційну скаргу позивач просив оскаржувані судові акти залишити без змін, а касаційну скаргу -без задоволення.

В призначеному судовому засіданні касаційної інстанції 18.04.2017 представник відповідача підтримав вимоги касаційної скарги. Позивач уповноваженого представника не направив. Явка не визнавалась обов'язковою.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, проаналізувавши доводи з цього приводу, викладені в касаційній скарзі, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Дімакс Україна".

Як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 28.10.2015 між Публічним акціонерним товариством "Науково-виробниче підприємство "Смілянський електромеханічний завод" (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дімакс Україна" (постачальник) укладений договір поставки №57-10.1/43, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар в асортименті, в кількості та за ціною згідно зі специфікаціями, які є невід'ємною частиною даного договору.

Специфікацією №3 від 28.01.2016 сторони визначили найменування товару, кількість, ціну та загальну вартість товару, яка становить 320 299,98грн. з ПДВ.

Пунктами 5.1-5.3 договору встановлені умови поставки: (Інкотермс-2010) FCA м. Київ. Постачальник зобов'язується здійснити відвантаження партії товару покупцю протягом 3 банківських днів після 100% передоплати.

Після підписання сторонами специфікації та прийняття її до виконання покупець має право у разі недопоставки постачальником заявленої партії в обумовлені строки, повідомивши постачальника, відмовитися від до поставки товару, від обов'язку прийняти та оплатити недопоставлений товар.

Також господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що постачальник виставив покупцю рахунки на оплату товару на загальну суму 281 847,96грн. (що підтверджується рахунками №73 від 20.01.2016 на суму 61748,00грн., №145 від 28.01.2016 на суму 110049,98грн. та №162 від 01.02.2016 на суму 110049,98грн.), а покупець здійснив передоплату товару на вищезазначену суму (що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень від 02.02.2016 №622, №424 та №423), проте постачальник поставив товар лише на суму 148857,68 грн. (що підтверджується видатковими накладними №902-01 від 09.02.2016 на суму 38807,90грн. та №902-02 від 09.02.2016 на суму 110049,98грн.).

06.04.2016 позивач на адресу відповідача надіслав вимогу №43-42/07 (отримана 11.04.2016) про повернення грошових коштів, сплачених за непоставлений товар на суму 132 990,08грн., яка залишена без відповіді та реагування.

Статтею 627 ЦК України визначено, що відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового оборогу, вимог розумності та справедливості.

Положеннями ст.ст. 11, 629 ЦК України встановлено, що договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

За приписами ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Приписами ч. 1 ст. 599 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частин 1 та 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

Частиною 1 ст. 692 ЦК України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.