Постанова ВГСУ від 18.03.2014 року у справі №5017/2902/2012

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 березня 2014 року Справа № 5017/2902/2012 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

головуючого Овечкіна В.Е.,суддівЧернова Є.В., Цвігун В.Л.,за участю представників:позивача-не з'явились,відповідача-не з'явились,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4на постановуОдеського апеляційного господарського суду від 14.01.2014у справі№5017/2902/2012за позовомфізичної особи-підприємця ОСОБА_4 доТОВ "Універсальна лізингова компанія "Ленд-Ліз"про стягнення 183500 грн. збитків у вигляді упущеної вигоди та 3000 грн. моральної шкоди ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Одеської області від 25.12.2012 (суддя Смелянець Г.Є.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 14.01.2014 (судді: Лисенко В.А., Ліпчанська Н.В., Філінюк І.Г.), в задоволенні позову відмовлено у зв'язку з необґрунтованістю позовних вимог.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 (далі - ФОП ОСОБА_4) у поданій касаційній скарзі просить рішення та постанову скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення та неправильне застосування судами норм матеріального права, а саме ст.ст.22,23,611,623 ЦК України, ст.224 ГК України та ст.ст.8,9 Закону України "Про фінансовий лізинг". Зокрема, скаржник стверджує, що незважаючи на виконання ним всіх своїх зобов'язань перед відповідачем, передбачених договором фінансового лізингу від 26.02.2008 №2602/119, товариство всупереч п.12.1 зазначеного договору не визнало перехід до позивача права власності на спірні автомобілі. Позивач вказує на безпідставність висновку апеляційного суду про невиконання лізингоодержувачем свого обов'язку по здійсненню процедури оформлення права власності шляхом укладення додаткової угоди до договору фінансового лізингу. На думку заявника, саме дії відповідача щодо невизнання за позивачем права власності на автомобілі та продажу їх третім особам унеможливили витребування об'єктів лізингу з чужого володіння.

Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню, а оскаржувана постанова - залишенню без змін з наступних підстав.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову апеляційний господарський суд виходив з того, що:

26.02.2008р. між ТОВ "Універсальна лізингова компанія "Ленд-Ліз" (лізингодавець) та ФОП ОСОБА_4 (лізингоодержувач) було укладено договір фінансового лізингу №2602/119, за умовами якого об'єктом лізингу вважаються автотранспортні засоби вказані в додатку №2 та передані відповідачем позивачу в лізинг згідно акту прийому-передачі об'єкта лізингу (додаток №3 до договору фінансового лізингу).

15.10.2010р. між сторонами укладено додаткову угоду №2 до договору фінансового лізингу №2602/119, в якій внаслідок відсутності можливості виконувати свої зобов'язання по сплаті лізингових платежів в повному обсязі, позивач відмовився від частини об'єкту лізингу, а саме: легкового автомобіля Chevrolet Aveo. Вказане майно було повернуто лізингодавцю, що підтверджується відповідним актом.

Таким чином, об'єктами договору лізингу залишилось два автомобілі, а згідно графіку від 15.10.2010 загальна сума лізингових платежів, підлягаючих оплаті до 03.03.2011р., становила 300333,84 грн.

Апеляційна інстанція не погодилась з висновком суду першої інстанції щодо заборгованості ОСОБА_4 перед ТОВ "Українська лізингова компанія "Ленд-ліз" внаслідок невиконання скаржником своїх зобов'язань за договором фінансового лізингу, так як висновками судової-економічної експертизи №1889/1890 від 14.06.2013 та додаткової судової-економічної експертизи №4252/4253 від 28.11.2013 не підтверджується існування заборгованості позивача перед відповідачем по лізингових платежах станом на 03.03.2011р.

Однак, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову виходячи з наступного.

Згідно з ч.1 ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Відповідно до ч.2 ст.8 Закону України "Про фінансовий лізинг" якщо сторони договору лізингу уклали договір купівлі-продажу предмета лізингу, то право власності на предмет лізингу переходить до лізингоодержувача в разі та з моменту сплати ним визначеної договором ціни, якщо договором не передбачене інше.

Згідно з п.7 ч.2 ст.11 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингоодержувач зобов'язаний у разі закінчення строку лізингу, а також у разі дострокового розірвання договору лізингу - повернути предмет лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором.

З матеріалів справи вбачається, що предмети лізингу були повернуті позивачем відповідачу без укладення договору купівлі-продажу предмета лізингу.

У розділі 14 договору фінансового лізингу встановлено, що по закінченню строку лізингу і поверненню об'єкта лізингу відповідачу, позивач при відсутності фінансових та інших претензій відповідача до позивача, має преважне право на придбання об'єкта лізингу або одержання в лізинг майна, яке було об'єктом лізингу. Позивач може по узгодженню з відповідачем передати своє переважне право придбання повернутого ним Об'єкту лізингу будь-якій третій особі. Позивач, при бажанні скористатися переважним правом згідно п.15.1 договору, не менше ніж за місяць до закінчення строку лізингу надає відповідачу письмову заяву про бажання скористатися переважним правом стосовно майна.

Проте, матеріали справи не містять жодного документу на підтвердження волевиявлення позивача на отримання предметів лізингу у власність, а умови договору не передбачають автоматичного переходу права власності на автомобілі від лізингодавця до лізингоотримувача.

Відповідно до п.12.1 договору фінансового лізингу сторони домовилися, що в день уплати позивачем останнього лізингового платежу, але не раніше виконання ним всіх зобов'язань по даному договору (в т.ч. зобов'язань по сплаті всіх лізингових платежів і/або інших платежів, оплата яких була затримана позивачем, зобов'язань по сплаті неустойки і т.д.) до позивача переходить право власності на об'єкт лізингу. Вказана операція оформлюється додатковою угодою до договору, в якій фіксується факт передачі права власності і виконання сторонами всіх зобов'язань (а.с.20 том 1).

Таким чином, незважаючи на те, що лізингоотримувачем виконані умови договору лізингу щодо сплати лізингових платежів, ним не виконано свого обов'язку щодо здійснення процедури оформлення права власності у порядку, визначеному договором.

Внаслідок цього автомобілі, що були предметом лізингу, продані фізичним особам ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу №048/КП від 17.06.2-11 та довідки-рахунку №716463 від 23.06.2011.

Для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків необхідною є наявність усіх чотирьох умов, а саме: протиправної поведінки боржника, наявності збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та завданими збитками, вина боржника.

Апеляційним судом не встановлено порушення відповідачем умов договору, наслідком якого була б наявність вини боржника, що унеможливлює стягнення збитків на користь позивача.

Колегія погоджується з висновками апеляційного суду з огляду на таке.

Відповідно до ч.1 ст.14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно зі ст.629 ЦК України договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).