ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 лютого 2016 року Справа № 905/266/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого суддіШвеця В.О. (доповідач),суддівГоголь Т.Г., Добролюбової Т.В.розглянувши касаційну скаргу Науково-виробничого кооперативу "Ната"на постановуДонецького апеляційного господарського суду від 07.12.2015у справі№ 905/266/15 Господарського суду Донецької областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "СРЗ"доНауково-виробничого кооперативу "Ната"простягнення 150 940,49 грн.
за участю представників сторін від:
позивача: не з'явилися, належно повідомлені про час та місце розгляду касаційної скарги,
відповідача: Ястремський В.П. (дов. від 15.02.2016)
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "СРЗ" звернулося з позовом до Науково-виробничого кооперативу "Ната" про стягнення 83 928 грн. основного боргу, 59 672,81 грн. інфляційних втрат, а також 7 339,68 грн. 3 % річних. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором поставки № 191 від 24.10.2010 в частині погашення заборгованості за отриманий товар на спірну суму боргу. При цьому, позивач посилався на приписи статей 526, 530, 625, 692 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України.
Рішенням Господарського суду Донецької області від 04.08.2015, ухваленим суддею Гринько С.Ю., позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 83 928 грн. основного боргу, у решті позову відмовлено. Вмотивовуючи рішення, місцевий господарський суд виходив з доведеності матеріалами справи наявності заборгованості відповідача за отриманий товар на спірну суму боргу відповідно до договору поставки. Відмова у решті позову вмотивована судом неправильним розрахунком цих вимог. При цьому, суд керувався приписами статей 530, 625, 693 Цивільного кодексу України , статті 193 Господарського кодексу України.
Донецький апеляційний господарський суд, колегією суддів у складі: Бойченко К.І. - головуючий, Попков Д.О., Стойка О.В., постановою від 07.12.2015 перевірене рішення місцевого господарського суду залишив без змін з тих же підстав.
Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, Науково-виробничий кооператив "Ната" звернувся з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій, з урахуванням уточнень вимог, просить рішення та постанову у справі скасувати та прийняти нове рішення про відмову у позові. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, скаржник вказує на безпідставне неврахування судом апеляційної інстанції сплати відповідачем частини стягнутого боргу у сумі 42 216 грн., На думку скаржника, зазначене підтверджується платіжним дорученням № 286 від 07.06.2012, яке безпідставно не було враховано судом апеляційної інстанції. Водночас неможливість подання вказаних доказів до суду першої інстанції скаржник обґрунтовує обставинами необізнаності про судовий розгляд справи. При цьому, скаржник посилається на порушення судами приписів статей 33, 43 Господарського процесуального кодексу України, статті 51 Закону України "Про банки і банківську діяльність".
Відзиву на касаційну скаргу до Вищого господарського суду України не надходило.
Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Швеця В.О., пояснення представника відповідача, переглянувши матеріали справи і доводи касаційних скарг, перевіривши правильність застосування господарськими судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.
Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що 24.12.2010 між Товариством з обмеженою відповідальністю "СРЗ" (постачальник) та Науково-виробничим кооперативом "Ната" (покупець) укладено договір № 191, за умовами якого, постачальник зобов'язується виготовити та поставити, а покупець прийняти та оплатити товар згідно зі Специфікацією №1 (пункт 1.1. договору). Відповідно до пункту 2.1. договору ціна товару встановлена на умовах поставки EXW склад постачальника, у відповідності з Правилами "Інкотермс-2000". Пунктом 2.2. договору визначена сума договору, яка складає 789 228 грн., у тому числі ПДВ 133 038 грн. За умовами пункту 5.1. договору покупець проводить оплату вартості товару шляхом банківського переказу грошових коштів на поточний рахунок постачальника за наступним графіком платежів: авансовий платіж в сумі 40 000 грн. до кінця грудня 2010 року; доплата до 30% від вартості всього замовленого товару згідно зі специфікацією №1, здійснюється у січні 2011 року; доплата до 100% вартості партії товару, що підлягає до відвантаження, вказаного в Специфікації №1, здійснюється упродовж 5 банківських днів з дня повідомлення постачальником покупця про готовність партії товару до відвантаження, але в будь-якому випадку до відвантаження товару покупцю. Специфікацією №1 сторони погодили, що у продовж 2011 року позивач поставить відповідачу: плиту ППП50.01.00.05 у кількості 3 шт.; плиту ППП50.02.00.03 у кількості 3 шт.; портальну плиту РТМ41М2В-06-1а у кількості 13 шт.; плиту РТМ41М3-02-01 у кількості 13 шт. Додатковою угодою № 2 до договору сторони погодили замінити Специфікацію № 1 від 24.12.2010 на Специфікацію № 2 від 04.01.2012 у якій змінили графік поставки товару (плит) та його кількість. Відповідно до пункту 9.2. договору, (у редакції додаткової угоди №4 від 31.12.12 до договору) даний договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31.12.2014, але у будь якому випадку до виконання платіжних зобов'язань. Також судами установлено, що на виконання умов договору Товариство з обмеженою відповідальністю "СРЗ" поставило, а Науково-виробничий кооператив "Ната" прийняв товар на загальну суму 135 588 грн. Зазначене підтверджується актом приймання-передачі готової продукції № 2301837/2 від 31.05.2012. У даному акті сторони зазначили, що роботи по виготовленню продукції виконані у повному обсязі, претензій один до одного сторони не мають. Установлено судами і те, що оплату поставленого позивачем товару відповідачем здійснено частково лише в сумі 51 666 грн., що підтверджується платіжним дорученням №1309 від 27.01.2014. Внаслідок чого у відповідача утворився борг перед позивачем у розмірі 83 928 грн. Також судами установлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "СРЗ" зверталося до Науково-виробничим кооперативом "Ната" з вимогою про сплату залишку боргу у спірній сумі за отриманий товар. Проте, зазначена вимога була залишена без задоволення, що і стало підставою для звернення позивача з даним позовом. Як убачається з матеріалів справи, предметом судового розгляду є вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "СРЗ" про стягнення з Науково-виробничого кооперативу "Ната" 83 928 грн. основного боргу, 59 672,81 грн. інфляційних втрат, а також 7 339,68 грн. 3 % річних. Зі змісту касаційної скарги убачається, що скаржником оскаржується рішення та постанова у справі лише в частині задоволених позовних вимог. Відтак, постанова і рішення переглядаються в оскарженій частині. Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. За приписами статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Відповідно до приписів частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. З огляду на що, установивши факт невиконання відповідачем зобов'язань з повної оплати отриманого за договором товару, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині стягнення основного боргу. Довід скаржника про неврахування судом апеляційної інстанції сплати відповідачем частини стягнутого боргу у сумі 42 216 грн., був предметом розгляду судом апеляційної інстанції та мотивовано відхилений ним. Суд апеляційної інстанції визнав недоведеним факт сплати відповідачем коштів на вказану суму за поставлений відповідно до договору товар. Решта доводів касаційної скарги також визнаються неспроможними, позаяк вони не спростовують встановленого судами попередніх інстанцій та стосуються оцінки доказів, яка за приписами статті 1117 Господарського процесуального кодексу України знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції. Таким чином, підстав для скасування переглянутої постанови апеляційної інстанції та задоволення касаційної скарги не вбачається.
Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Науково-виробничого кооперативу "Ната" залишити без задоволення.
Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 07.12.2015 у справі № 905/266/15 Господарського суду Донецької області залишити без змін.
Головуючий суддя: В. Швець
Судді: Т. Гоголь
Т. Добролюбова
Сервисы для юристов