ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 лютого 2015 року Справа № 922/3492/14
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого Гончарука П.А. (доповідача),
суддів Кондратової І.Д.,
Стратієнко Л.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення господарського суду Харківської області від 16 жовтня 2014 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 10 грудня 2014 року у справі № 922/3492/14 за позовом публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Первомайського комунального підприємства "Тепломережі" про стягнення суми, -
Встановив:
У серпні 2014 року публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Первомайського комунального підприємства "Тепломережі" про стягнення 2859102,11 грн. основного боргу, 571596,91 грн. пені, 139101,65 грн. 3 % річних, 392160,32 грн. інфляційних, посилаючись на порушення відповідачем зобов'язань за договором купівлі-продажу природного газу № 13/2681-ТЕ-32 від 11 січня 2013 року та додатковою угодою № 1 від 31 грудня 2013 року в частині своєчасної оплати за поставлений у січні-квітні, жовтні-грудні 2013 року природний газ.
Рішенням господарського суду Харківської області від 16 жовтня 2014 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 10 грудня 2014 року, позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 57159,70 грн. пені, 139101 грн. 3 % річних, 392160,32 грн. інфляційних, 73080 грн. судового збору. В частині стягнення пені в розмірі 514437,21 грн. відмовлено. В частині стягнення 2859102,11 грн. провадження у справі припинено.
У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права, просить постановлені у справі судові рішення в частині відмови у стягненні 514437,22 грн. пені скасувати, прийнявши нове рішення про задоволення даної частини позову, а в решті залишити судові рішення у справі без змін.
Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено попередніми судовими інстанціями, 11 січня 2013 року сторонами укладено договір купівлі-продажу природного газу № 13/2681-ТЕ-32, відповідно до умов якого (з урахуванням додаткової угоди № 1 від 31 грудня 2013 року, підписаної сторонами) позивач зобов'язався поставити відповідачу імпортований природний газ, а відповідач - прийняти та оплатити його на умовах, визначених домовленостями сторін.
На виконання взятих на себе зобов'язань позивач протягом 2013-2014 років передав відповідачу за відповідними актами приймання-передачі природний газ в обсязі 9083,342 тис. м3 на загальну суму 11891911,39 грн., проте, відповідач своєчасно та в повному обсязі його оплати не здійснив, у зв'язку з чим за ним утворилась заборгованість в розмірі 2859102,11 грн., що стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом за захистом своїх прав і порушених законних інтересів.
30 вересня 2014 року, після порушення провадження у справі, відповідач перерахував на рахунок позивача грошові кошти в сумі 2859102,11 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 1 від 30 вересня 2014 року та відповідними банківськими виписками.
Встановивши зазначене, господарський суд першої інстанції на підставі п. 11 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України припинив провадження у справі в частині стягнення суми основної заборгованості в зв'язку з відсутністю предмету спору.
Оскільки судом встановлений факт порушення відповідачем умов договору купівлі-продажу природного газу № 13/2681-ТЕ-32 в частині виконання грошових зобов'язань, суд, посилаючись на положення п. 7.3 договору щодо підстав і порядку нарахування пені, норми ст.ст. 549, 610, 611 Цивільного кодексу України, ст.ст. 216, 217, 230, 232 Господарського кодексу України, ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", позовні вимоги в частині стягнення пені визнав обґрунтованими, проте, дійшов висновку про їх часткове задоволення, зменшивши суму, заявлену до стягнення в розмірі 571596,91 грн. на 90 % та, стягнувши, таким чином, з відповідача 57159,70 грн. пені.
При цьому, суд, керуючись нормами ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України та п. 1 ст. 233 Господарського кодексу України, п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу, виходив з того, що відповідач тривалий час знаходиться у тяжкому фінансовому стані, викликаному, зокрема, неплатежами різних категорій споживачів за спожиту теплову енергію, невідповідністю тарифів за теплову енергію для населення фактичним витратам на її виробництво.
Крім того, судом, на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України, позовні вимоги щодо стягнення 3 % річних в розмірі 139101,65 грн. і 392160,32 грн. інфляційних задоволено в повному обсязі, з посиланням на правильність періоду нарахування та відповідних розрахунків позивача.
З таким рішенням місцевого господарського суду погодився й суд апеляційної інстанції, залишивши його без змін.
Висновки попередніх судових інстанцій про припинення провадження у справі в частині стягнення суми основної заборгованості, часткове задоволення вимог стосовно стягнення пені, а також про задоволення позову в частині стягнення інфляційних і 3 % річних в повному обсязі, є законними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам і наявним матеріалам справи.
Доводи касаційної скарги про неправильне застосування попередніми судовими інстанціями норм ст.ст. 4, 43, 83, 84 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст. 551, 549 Цивільного кодексу України, ст. 233 Господарського кодексу України ґрунтуються на неправильному розумінні скаржником положень цих норм, зважаючи на той факт, що зменшення розміру неустойки є правом суду, яким взято до уваги ступінь виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні, інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу, а тому, такі доводи не можуть братися судом до уваги та бути підставою для зміни або скасування постановлених у справі оскаржуваних судових рішень.
З огляду на зазначене, рішення господарського суду Харківської області від 16 жовтня 2014 року та постанова Харківського апеляційного господарського суду від 10 грудня 2014 року у справі підлягають залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Харківської області від 16 жовтня 2014 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 10 грудня 2014 року у справі № 922/3492/14 - без змін.
Сервисы для юристов