Постанова ВГСУ від 18.02.2015 року у справі №904/7479/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2015 року Справа № 904/7479/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:Губенко Н.М.,суддів:Барицької Т.Л., Картере В.І.,розглянувши касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "АКТАБАНК"на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 18.12.2014та на рішеннягосподарського суду Дніпропетровської області від 21.10.2014у справі№904/7479/14 господарського суду Дніпропетровської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Компанія " Фарм-Союз"доПублічного акціонерного товариства "АКТАБАНК"про стягнення 122 060,56 грн. в судовому засіданні взяли участь представники:

- позивача Волобуєва І.М.,

- відповідача повідомлений, але не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 21.10.2014 у справі №904/7479/14 (суддя Петренко Н.Е.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 18.12.2014 (судді: Бахмат Р.М., Євстигнеєв О.С., Кощеєв І.М.), задоволений позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія " Фарм-Союз" (надалі позивач/ ТОВ Компанія "Фарм-Союз") до Публічного акціонерного товариства "АКТАБАНК" (надалі відповідач/банк/скаржник); за рішенням стягнуто з відповідача 116 470,00 грн. основного боргу, 5 590,56 грн. пені та витрати по сплаті судового збору.

Відповідач, не погоджуючись із прийнятими у даній справі судовими рішеннями, звернувся з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить рішення та постанову скасувати і прийняти нове рішення, яким відмовити у позові.

Сторони належним чином були повідомлені про час та місце розгляду даної справи, проте відповідач не скористався своїм процесуальним правом бути присутнім у судовому засіданні.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм господарськими судами попередніх судових інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Предметом даного спору є вимога позивача про стягнення з відповідача 116 470,00 грн. основної заборгованості та 5 590,56 грн. пені.

Позов обґрунтований порушенням відповідачем договору про інкасацію коштів №В03-0915/Т/313242 від 29.01.2014, що полягає в тому, що відповідач не перерахував інкасовані у позивача кошти на визначений у вказаному договорі рахунок у встановлені законодавством строки.

Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позов, погодилися із доводами позивача, наведеними в обґрунтування підстав позову. При цьому, встановили, що 01.08.2014 відповідач, відповідно до умов договору про інкасацію коштів, прийняв від позивача грошові кошти у сумі 116 470,00 грн., що підтверджується копіями супровідних відомостей до сумок №№45, 47, 49, 51, 53, 56, 57 від 01.08.2014.

Враховуючи, що умовами договору про інкасацію коштів не встановлений строк, протягом якого відповідач був зобов'язаний перерахувати отримані від позивача кошти на розрахунковий рахунок, визначений у договорі, то, відповідно до положень Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", банк був зобов'язаний здійснити переказ коштів протягом трьох операційних днів, а саме: до 05.08.2014 включно.

Протягом вказаного часу, відповідач не перерахував грошові кошти на рахунок позивача, у зв'язку з чим, позивач звернувся до відповідача із претензією від 08.08.2014 про перерахування грошових коштів у сумі 116 470,00 грн., вимоги якої не були виконані відповідачем, а тому, даний позов про стягнення заборгованості у вказаній сумі підлягає задоволенню, так само як і вимога про стягнення пені у сумі 5590,56 грн., нарахованої на зазначену суму відповідно до п. 32.2. ст. 32 Закону України "Про платіжні системи та переказ грошових коштів в Україні".

Спростовуючи доводи відповідача про неможливість задоволення даного позову у зв'язку із введенням в банку з 17.09.2014 тимчасової адміністрації відповідно до ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", суд апеляційної інстанції послався на те, що вказаною нормою не встановлено неможливість здійснення банком під час дії тимчасової адміністрації розрахунково-касових операцій. Крім того, як зазначив суд апеляційної інстанції, пп. 1.2. п. 6 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" визначено, що обмеження не поширюються на зобов'язання банку за договорами банківського рахунку вкладників. До того ж, як зазначив суд апеляційної інстанції, відповідно до ст. 59 Закону України "Про банки і банківську діяльність" зупинення власних видаткових операцій банку за його рахунками, а також видаткових операцій за рахунками юридичних або фізичних осіб здійснюється лише в разі накладення арешту відповідно до частини першої цієї статті, крім випадків, передбачених Законом України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму". Зупинення видаткових операцій здійснюється в межах суми, на яку накладено арешт, крім випадків, коли арешт накладено без встановлення такої суми. Відповідно до ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кредитор банку - це юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань. З огляду на зазначене, суд апеляційної інстанції зробив висновок, що вимоги позивача стосуються зобов'язання виконати умови договору банківського рахунку, а не стягнення коштів за договором депозиту чи інше, а позивач не є кредитором банку у розумінні чинного законодавства України.

Вищий господарський суд України вважає такі висновки судів попередніх інстанцій передчасними, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 1066 Цивільного кодексу України за договором банківського рахунку банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Згідно з ч. 1 ст. 1074 Цивільного кодексу України обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпорядження рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.

Частиною 2 ст. 76 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначено, що Національний банк України не пізніше дня, наступного за днем прийняття рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, повідомляє про це рішення Фонд гарантування вкладів фізичних осіб для вжиття ним заходів, передбачених Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Як встановлено судом апеляційної інстанції, 16.09.2014 постановою Правління Національного банку України №576 ПАТ "Актабанк" віднесено до категорії неплатоспроможних. Постановою виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 16.09.2014 №90 запроваджено з 17.09.2014 в ПАТ "Актабанк" тимчасову адміністрацію.

Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" цим законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Метою цього Закону є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.

Згідно з ч. 1 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" з дня призначення уповноваженої особи Фонду призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Уповноважена особа Фонду від імені Фонду набуває усі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.

Відповідно до п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" під час тимчасової адміністрації не здійснюється, зокрема, задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 1 ст. 175 Господарського кодексу України унормовано, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кредитором банку є юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань.

Отже, суди попередніх інстанцій, без урахування наведених норм, прийшли до передчасного висновку про те, що позивач, маючи майнову вимогу до банку, на захист якої подано даний позов, не є кредитором банку, а відтак, є передчасним їх висновок про незастосування до даних правовідносин приписів Закону України "Про систему систему гарантування вкладів фізичних осіб", в тому числі положень приписів ст. 36 вказаного Закону щодо наслідків запровадження тимчасової адміністрації у банках та призначення уповноваженої особи фонду.