ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 лютого 2014 року Справа № 907/843/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :
головуючого Овечкіна В.Е.,суддівВасищака І.М., Чернова Є.В.,за участю представників:позивача -не з'явились,відповідача -Зейкан Я.П.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТОВ Проектно-будівельне об'єднання "Тиса" (далі - ТОВ ПБО "Тиса")на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 26.11.2013у справі№907/843/13 за позовомТОВ "Бульвар"доТОВ ПБО "Тиса"про стягнення 211266,20 грн. збитків у вигляді витрат по сплаті пайового внеску ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Закарпатської області від 16.10.2013 (суддя Ушак І.Г.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 26.11.2013 (судді: Юрченко Я.О., Давид Л.Л., Данко Л.С.), позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ ПБО "Тиса" на користь ТОВ "Бульвар" 73943,17 грн. збитків у вигляді витрат по сплаті пайового внеску на розвиток інфраструктури м.Хуст пропорційно до частки відповідача у об'єкті будівництва (7/20), визначеної умовами укладеного між сторонами договору про дольову участь у проекті від 12.09.2005. В решті позовних вимог відмовлено.
ТОВ ПБО "Тиса" в поданій касаційній скарзі просить рішення та постанову скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення та неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, а саме ст.ст.530,623 ЦК України, ч.3, абзацу 7 ч.9 ст.40, п.п.3 п.1 Прикінцевих положень Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та ст.ст.43,101 ГПК України. Зокрема, скаржник вказує на недоведеність порушення ним зобов'язань, передбачених п.3.1 договору про дольову участь в проекті від 12.09.2005, з огляду на невизначеність строку їх виконання відповідачем та непред'явлення позивачем жодних вимог з цього приводу в порядку ч.2 ст.530 ЦК України. При цьому, згаданим договором не передбачений обов'язок відповідача укладати з органами державної влади та місцевого самоврядування будь-які договори, в тому числі договори про пайову участь замовників (забудовників) у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста, а замовником об'єкта будівництва був саме позивач. Заявник наголошує на тому, що норми ч.3 та абзацу 7 ч.9 ст.40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", які ставлять прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію в залежність від сплати коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, відповідно до п.п.3 п.1 розділу V "Прикінцеві положення" цього Закону, набрали чинності тільки з 01.01.2013р., тобто вже після прийняття побудованого сторонами об'єкта в експлуатацію (18.08.2011р.) та після реєстрації права власності на нього (25.11.2011р.), тому не мають зворотної дії в часі. За таких обставин, укладення позивачем з міською радою договору про залучення коштів замовників на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста №20 від 11.07.2011 та сплата ним пайового внеску за цим договором не були обов'язковою умовою прийняття об'єкта в експлуатацію, що також підтверджується листом Інспекції ДАБК у Закарпатській області від 04.11.2013 №7/7-2326, безпідставно відхиленим апеляційним судом в якості додаткового доказу. Крім того, скаржник вважає, що договір від №20 від 11.07.2011 укладено позивачем на власний ризик, а тому відповідач, не будучи його стороною, не повинен відповідати за витрати позивача по сплаті пайового внеску за цим договором.
Колегія суддів, перевіривши в межах вимог скарги (в частині стягнення 73943,17 грн. збитків) фактичні обставини справи на предмет правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, заслухавши у засіданні пояснення представника відповідача, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані рішення та постанова - скасуванню в частині задоволених позовних вимог про стягнення 73943,17 грн. збитків з передачею справи на новий розгляд в цій частині позову до господарського суду Закарпатської області з наступних підстав.
Залишаючи без змін первісне рішення про часткове задоволення позову, апеляційний господарський суд виходив з того, що:
Згідно з договором про дольову участь у проекті від 12.09.2005 (далі - договір дольового будівництва), предметом якого було здійснення сторонами дольового будівництва незавершеного торгового комплексу "Критий ринок" у м.Хуст (п.1.1 договору), сторони-інвестори (позивач - інвестор-2, відповідач - інвестор-1) домовилися здійснити цільові вклади для проведення необхідних будівельних робіт та зведення об'єкта під ключ, а саме: 1)інвестор-1 вносить власний цільовий вклад у вигляді належного йому на праві власності об'єкта незавершеного будівництва (п.6.1 договору), що є об'єктом будівництва за даним договором, вартістю 916548 грн. згідно специфікації майнового внеску як додатку № 1 до договору. Загальний внесок інвестора-1, включаючи здійснення власними коштами і засобами проектних робіт, оцінюється у сумі 1076923 грн. і становить його частку в загальній вартості будівництва, що дорівнює 7/20 кошторисної вартості об'єкту; 2) інвестор-2 зобов'язується профінансувати будівництво на суму 2000000 грн., що становить 13/20 кошторисної вартості об'єкту (п.1.2 договору).
Умовами договору сторони передбачили набуття ними права спільної часткової власності на об'єкт після його спорудження та здачі в експлуатацію з розподілом часток відповідно до встановлених часток сторін у будівництві об'єкту (п.1.3 договору).
За умовами п.3.1 договору дольового будівництва на інвестора-1 покладено обов'язки щодо підготовки проектно-технічної документації, забезпечення умов для виконання будівельних та монтажних робіт, здачі об'єкта в експлуатацію, здійснення юридичних дій по оформленню права спільної часткової власності сторін на об'єкт відповідно до договору, здійснення реєстрації нерухомості та передачі інвестору-2 правовстановлюючих документів на об'єкт у належній йому частці.
Зобов'язання інвестора-2 згідно з п.п.2.1,2.2 договору полягало у фінансуванні будівництва грошовими коштами та в тому, що з метою виконання будівельних робіт, які ним фінансуються у межах визначеної договором частки, він зобов'язався укласти договір підряду виключно з інвестором-1 як підрядником.
Таким чином, за договором дольового будівництва сторони домовилися про будівництво критого ринку, по завершенню якого вони набувають права спільної часткової власності, та визначили вид участі у будівництві кожного з них, а саме: позивача - шляхом фінансування робіт з будівництва, яке може здійснювати виключно відповідач на підставі укладеного з ним договору підряду; відповідача - шляхом надання власного об'єкта незавершеного будівництва під будівництво критого ринку та здійснення будівельних робіт на об'єкті, фінансування яких здійснює позивач.
На виконання умов договору дольового будівництва сторони 01.10.2005р. та 07.09.2010р. уклали договори підряду на виконання робіт з будівництва критого ринку, за умовами яких позивач у справі виступив замовником робіт, а відповідач - підрядником.
Матеріалами справи встановлено та не заперечується сторонами, що будівництво об'єкта критого ринку завершено, 18.08.2011р. об'єкт здано в експлуатацію та оформлено право власності сторін на критий ринок у частках, визначених договором дольового будівництва.
Відтак, сторони, здійснюючи на протязі 2005-2011рр. будівництво критого ринку у м.Хуст, сплата пайового внеску за який є предметом даного спору, уклали ряд господарських договорів, в яких виступали у різних статусах залежно від предмету договору та обов'язків сторін.
Відповідно до ст.40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (у редакції, чинній станом на час виникнення спірних відносин) передбачено, зокрема, що замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту; порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону; величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта, визначеної згідно з державними будівельними нормами, стандартами і правилами; договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію.
Приписи наведеної норми є імперативними та підлягають обов'язковому виконанню особами, які мають намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті.
11.07.2011 року між Хустською міською радою та ТОВ "Бульвар" укладено договір №20 про залучення коштів замовників на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста (далі - договір про пайовий внесок) відповідно до ст.40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", про що зазначено у його преамбулі, і позивач виступив замовником, який продовжує будівництво об'єкта містобудування - критого ринку з улаштуванням торгівельного центру-супермаркету. Пунктом 1.1 договору про пайовий внесок визначено суму пайового внеску в розмірі 211266,20 грн., що становить 5 відсотків від вартості продовження будівництва критого ринку (4225,324 тис. грн.), яка визначена проектно-кошторисною документацією, затвердженою рішенням виконавчого комітету Хустської міської ради №280 від 29.06.2011.
На виконання умов укладеного договору про пайовий внесок позивачем виконано обв'язки щодо сплати пайового внеску в сумі 211266,20 грн., що підтверджується доказами у справі, вірно встановлено місцевим господарським судом та не заперечується сторонами.
Апеляційна інстанція погодилася з висновком місцевого господарського суду про те, що станом на час виникнення спору сторони даної справи, виходячи зі змісту норм ст.40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", відповідно до договору дольового будівництва є замовниками будівництва критого ринку у м.Хуст в частинах, передбачених цим договором, який у спірних правовідносинах сторін є основним. Тому пайова участь замовників будівництва у розвитку інфраструктури м.Хуст є обов'язковою та здійснюється відповідно до умов укладеного з органом місцевого самоврядування договору про пайовий внесок відповідно до їх часток у будівництві, визначених договором дольового будівництва.
Таким чином, рішення господарського суду Закарпатської області про стягнення з відповідача на користь позивача розміру пайового внеску в сумі 73943,17 грн., що становить 7/20 від загальної суми пайового внеску та відповідає розміру частки відповідача у будівництві, є обґрунтованим та відповідає на нормам чинного законодавства.
Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не доведено порушення відповідачем умов договору про дольову участь у будівництві, апеляційний суд відхилив як такі, що не мають значення для даної справи, оскільки приписи ст.40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" є імперативними та з урахуванням умов договору дольового будівництва поширюються також на відповідача в межах частки останнього у будівництві.
При цьому, суд зазначив, що норми ч.2 ст.40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", якими встановлено обов'язок замовника взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, були чинним на момент виникнення спірних відносин.
Правова позиція апелянта про те, що в останнього відсутній обов'язок щодо сплати пайового внеску у визначеному розмірі, спростовується матеріалами справи та суперечить нормам чинного законодавства.
Колегія погоджується з правомірним неприйняттям апеляційним судом листа Інспекції ДАБК у Закарпатській області від 04.11.2013 №7/7-2326 в якості додаткового доказу (а.с.119), оскільки відповідно до ч.1 ст.101 ГПК України додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання до суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Адже, в даному випадку відсутність поважних причин неможливості подання відповідачем цього доказу до суду першої інстанції вбачається передусім з того, що вказаний лист надійшов заявнику у відповідь на його звернення від 28.10.2013 №1000/09-12, направлене вже прийняття судом першої інстанції рішення від 16.10.2013. При цьому, відповідач не надав жодних доказів на підтвердження існування перешкод, які б могли завадити йому звернутися до Інспекції ДАБК у Закарпатській області під час розгляду справи місцевим господарським судом.
Однак, касаційна інстанція не може погодитися з передчасними та суперечливими висновками судів попередніх інстанцій про часткову доведеність позовних вимог, з огляду на наступне.
Згідно з ч.1 ст.623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.
Відповідно до ч.1 ст.224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Сервисы для юристов