ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 лютого 2014 року Справа № 5009/4225/12 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Ткаченко Н.Г. (головуючого), Катеринчук Л.Й. (доповідача), Коробенка Г.П.розглянувши касаційну скаргуЕнергодарської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Запорізькій областіна постанову та ухвалуДонецького апеляційного господарського суду від 11.12.2013 року (в частині затвердження витрат ліквідатора та витрат ліквідаційної процедури) господарського суду Запорізької області від 21.10.2013 року (в частині затвердження витрат ліквідатора та витрат ліквідаційної процедури)у справі господарського суду№ 5009/4225/12 Запорізької областіза заявоюЕнергодарської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Запорізькій областідо Приватного підприємства "Задорін"про визнання банкрутом ліквідаторНікітенко М.О.за відсутності явки в судове засідання представників учасників провадження у справі,
В С Т А Н О В И В :
ухвалою господарського суду Запорізької області від 15.11.2012 року порушено провадження у справі про банкрутство Приватного підприємства "Задорін" (далі - боржника) за заявою Енергодарської об'єднаної державної податкової інспекції Запорізької області, правонаступником якої є Енергодарська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Запорізькій області (далі - ініціюючий кредитор) за спеціальною процедурою згідно статті 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції, чинній на момент порушення провадження у справі) (далі - Закону).
Постановою господарського суду Запорізької області від 26.11.2012 року визнано боржника банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, призначено ліквідатором банкрута арбітражного керуючого Нікітенка М.О., якого зобов'язано повідомити про визнання боржника банкрутом усіх відомих йому кредиторів відсутнього боржника та здійснити ліквідаційну процедуру у строк до 01.03.2013 року (том матеріалів оскарження ухвали господарського суду Запорізької області від 21.10.2013 року у справі №5009/4225/12, а.с. 124 - 125).
10.09.2013 року ліквідатором подано до господарського суду на затвердження звіт з додатками, в тому числі ліквідаційний баланс банкрута, а також звіт про витрати ліквідатора та оплату його послуг у даній справі (том матеріалів оскарження ухвали господарського суду Запорізької області від 21.10.2013 року у справі №5009/4225/12, а.с. 1, 3 - 55).
Ухвалою господарського суду Одеської області від 21.10.2013 року (суддя Дьоміна А.В.) затверджено звіт ліквідатора боржника про відшкодування його витрат, пов'язаних з проведенням ліквідаційної процедури, в розмірі 529, 80 грн. та про оплату його послуг за період з 26.11.2012 року по 28.02.2013 року в розмірі 7 228 грн., обов'язок з оплати послуг ліквідатора на суму 7 228 грн. та відшкодування його витрат на суму 529, 80 грн. покладено на ініціюючого кредитора, судове засідання відкладено на 25.11.2013 року, зобов'язано ліквідатора надати докази закриття розрахункових рахунків підприємства-банкрута (том матеріалів оскарження ухвали господарського суду Запорізької області від 21.10.2013 року у справі №5009/4225/12, а.с. 84 - 86).
Не погоджуючись з винесеною ухвалою в частині затвердження витрат ліквідатора та витрат ліквідаційної процедури, правонаступник ініціюючого кредитора боржника - Енергодарська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Запорізькій області (далі - скаржник) звернулася до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просила здійснити процесуальне правонаступництво ініціюючого кредитора - Енергодарської об'єднаної державної податкової інспекції Запорізької області на Енергодарську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління Міндоходів у Запорізькій області, скасувати ухвалу суду першої інстанції від 21.10.2013 року в частині затвердження витрат ліквідатора та витрат ліквідаційної процедури та покладення на ініціюючого кредитора обов'язку з оплати послуг та відшкодувати витрат ліквідатора боржника, мотивуючи тим, що розмір оплати послуг та відшкодування витрат ліквідатора не встановлювався комітетом кредиторів боржника.
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 11.12.2013 року (колегія суддів у складі: головуючого судді - Богатиря К.В., суддів: Дучал Н.М., Ушенко Л.В.) замінено ініціюючого кредитора - Енергодарську об'єднану державну податкову інспекцію Запорізької області на її правонаступника - Енергодарську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління Міндоходів у Запорізькій області, апеляційну скаргу залишено без задоволення, змінено ухвалу господарського суду Запорізької області від 21.10.2013 року у даній справі шляхом викладення абзаців 1, 2 її резолютивної частини у такій редакції:
"Затвердити звіт ліквідатора Приватного підприємства "Задорін" про відшкодування його витрат, пов'язаних з проведенням ліквідаційної процедури у розмірі 519, 80 грн. та про оплату його послуг за період з 26.11.2012 року по 28.02.2013 року в сумі 7 228 грн.
Оплату послуг ліквідатора в період з 26.11.2012 року по 28.02.2013 року в сумі 7 228 грн. та відшкодування витрат ліквідатора Приватного підприємства "Задорін" в сумі 519, 80 грн. здійснювати за рахунок коштів ініціюючого кредитора - Енергодарської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Запорізькій області" (том матеріалів оскарження ухвали господарського суду Запорізької області від 21.10.2013 року у справі №5009/4225/12, а.с. 127 - 129).
Апеляційний суд в цілому погодився з висновком місцевого господарського суду про покладення обов'язку з оплати послуг ліквідатора на податкову інспекцію, як ініціюючого кредитора боржника, однак, здійснивши власну оцінку доказів, наданих ліквідатором на підтвердження витрат, понесених ним в ході ліквідаційної процедури, та здійснивши власний арифметичний перерахунок зазначених витрат, дійшов висновку про зміну резолютивної частини ухвали суду першої інстанції від 21.10.2013 року та зменшення суми відшкодування витрат ліквідатора, що підлягає стягненню з ініціюючого кредитора, до 519, 80 грн.
Не погоджуючись з прийнятою постановою в частині затвердження витрат ліквідатора та витрат ліквідаційної процедури, скаржник звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову апеляційного суду від 11.12.2013 року в оскаржуваній частині та ухвалу суду першої інстанції від 21.10.2013 року в частині затвердження витрат ліквідатора та витрат ліквідаційної процедури, аргументуючи порушенням судами попередніх інстанцій норм матеріального права, зокрема, статті 22 Бюджетного кодексу України, статей 31, 13, 31 Закону (в зазначеній редакції), пунктів 6, 7 Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ" №228 від 28.02.2002 року.
Скаржник зазначив про помилковість висновків судів попередніх інстанцій про стягнення з ініціюючого кредитора грошових коштів в рахунок оплати послуг та відшкодування витрат ліквідатора у даній справі з огляду на те, що податкова інспекція є бюджетною установою і кошторисом її видатків не передбачено витрат на оплату послуг та відшкодування витрат ліквідатора у справі про банкрутство.
Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку постанову апеляційного суду від 11.12.2013 року в частині затвердження витрат ліквідатора та витрат ліквідаційної процедури та ухвалу суду першої інстанції від 21.10.2013 року в частині затвердження витрат ліквідатора та витрат ліквідаційної процедури на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.
Відповідно до частини 2 статті 41 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), провадження у справах про банкрутство здійснюється у порядку, передбаченому цим кодексом з врахуванням вимог Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", норми якого, як спеціальні норми права, переважають у застосуванні над загальними нормами Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з абзацом 4 частини 4 статті 31 Закону (в зазначеній редакції), арбітражний керуючий має право, зокрема, отримувати винагороду в розмірі та порядку, передбачених цим Законом. Отже, надання послуг професійного (ліцензованого) арбітражного керуючого відбувається на платній основі.
Відповідно до частин 12, 13 статті 31 Закону (в зазначеній редакції), оплата послуг, відшкодування витрат арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) у зв'язку з виконанням ним своїх обов'язків здійснюються в порядку, встановленому цим Законом, за рахунок коштів, одержаних від продажу майна боржника, або за рахунок коштів кредиторів чи коштів, одержаних у результаті виробничої діяльності боржника. Вказаною нормою передбачено, що оплата послуг арбітражного керуючого за період від дня винесення господарським судом ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство і до дня першого засідання комітету кредиторів, на якому встановлюється розмір оплати послуг та відшкодування витрат арбітражного керуючого, здійснюється кредитором або боржником, за заявою якого порушено справу, у максимальному розмірі, визначеному цією статтею.
У подальшому, відповідно до частини 14 статті 31 Закону (в зазначеній редакції), розмір та порядок оплати послуг арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) за кожен місяць здійснення ним своїх повноважень встановлюється та виплачується в розмірі, встановленому комітетом кредиторів і затвердженому господарським судом, якщо інше не встановлено цим Законом, але не менше двох мінімальних заробітних плат та не більше середньомісячної заробітної плати керівника боржника за останні дванадцять місяців його роботи перед порушенням провадження у справі про банкрутство.
Відповідно до частин 1, 2 статті 52 Закону (в зазначеній редакції), у разі, якщо громадянин-підприємець - боржник або керівні органи боржника - юридичної особи відсутні за її місцезнаходженням, або у разі ненадання боржником протягом року до органів державної податкової служби згідно із законодавством податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності, а також за наявності інших ознак, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності боржника, заява про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника може бути подана кредитором незалежно від розміру його вимог до боржника та строку виконання зобов'язань. Господарський суд у двотижневий строк з дня винесення ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство відсутнього боржника виносить постанову про визнання відсутнього боржника банкрутом, відкриває ліквідаційну процедуру і призначає ліквідатором ініціюючого кредитора за згодою останнього.
Отже, провадження у справі про банкрутство відсутнього боржника здійснюється за спрощеною процедурою без публікації оголошення про порушення справи про банкрутство, без формування реєстру вимог кредиторів за наслідками проведеного публічного конкурсу, без утворення комітету кредиторів та з переходом в підготовчому засіданні суду до ліквідаційної процедури, визначеної з особливостями, передбаченими статтею 52 Закону (в зазначеній редакції).
Системний аналіз зазначених норм права дозволяє зробити висновок про обов'язок ініціюючого кредитора оплатити послуги арбітражного керуючого з моменту призначення та до винесення постанови про визнання боржника банкрутом (у випадку призначення розпорядника майна в момент порушення провадження у справі). У подальшому кредитори (комітет кредиторів) повинні прийняти рішення про утворення фонду для оплати послуг та покриття витрат арбітражного керуючого (ліквідатора) за відсутності активів боржника. За відсутності комітету кредиторів звіт арбітражного керуючого про оплату його послуг повинен затверджуватися в судовому засіданні за підсумками ліквідаційної процедури або в окремому судовому засіданні. При цьому, суд зобов'язаний вирішити питання про затвердження витрат на оплату послуг ліквідатора та проведення ліквідаційної процедури у справі про банкрутство. Керуючись принципом пропорційності голосів кредиторів на зборах кредиторів кількості їх грошових вимог відповідно до статті 16 Закону (в зазначеній редакції), суд вправі застосувати такий принцип до розподілу витрат між кредиторами, пов'язаних з проведенням спрощеної ліквідаційної процедури за відсутності коштів від реалізації майна боржника на проведення ліквідаційної процедури.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, постановою господарського суду від 26.11.2012 року визнано боржника банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, призначено ліквідатором банкрута арбітражного керуючого Нікітенка М.О., якого зобов'язано здійснити ліквідаційну процедуру у строк до 01.03.2013 року (том матеріалів оскарження ухвали господарського суду Запорізької області від 21.10.2013 року у справі №5009/4225/12, а.с. 124 - 125).
Суди встановили, що 10.09.2013 року ліквідатором боржника подано до господарського суду на затвердження звіт з додатками, в тому числі ліквідаційний баланс банкрута, а також звіт про витрати ліквідатора на суму 529, 80 грн. та оплату його послуг у даній справі на суму 7 228 грн. (том матеріалів оскарження ухвали господарського суду Запорізької області від 21.10.2013 року у справі №5009/4225/12, а.с. 3 - 55).
Судами встановлено, що провадження у даній справі про банкрутство здійснюється за спрощеною процедурою за статтею 52 Закону (в зазначеній редакції).
З огляду на встановлене та враховуючи обставини відсутності комітету кредиторів, фонду для оплати послуг та покриття витрат арбітражного керуючого (ліквідатора боржника), відсутності у боржника активів, суд першої інстанції ухвалою від 21.10.2013 року затвердив звіт ліквідатора про оплату його послуг на суму 7 228 грн. та відшкодування витрат в ході здійснення ліквідаційної процедури в період з 26.11.2012 року по 28.02.2013 року на суму 529, 80 грн. та, взявши до уваги те, що єдиним кредитором боржника у даній справі є ініціюючий кредитор, поклав обов'язок зі здійснення оплати послуг ліквідатора та відшкодування його витрат у затверджених судом розмірах на податкову інспекцію.
Апеляційний господарський суд, переглядаючи справу в повному обсязі, погодився з висновками суду першої інстанції про підставність покладення обов'язку з оплати послуг ліквідатора на суму 7 228 грн. на податкову інспекцію, як ініціюючого кредитора боржника, та не знайшов правових підстав для зміни чи скасування ухвали суду першої інстанції від 21.10.2013 року в цій частині.
Сервисы для юристов