ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 червня 2015 року Справа № 910/19331/14
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді: Губенко Н.М.,
суддів: Барицької Т.Л.,
Картере В.І. (доповідач)
за участю представників:
Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ "Банк "Київська Русь" - Кирей О.В.,
ТОВ "Фармастор" - Закутої О.М.,
ПАТ "Альба Україна" - не з'яв.,
ПАТ "Київський вітамінний завод" - Іщука М.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в Публічному акціонерному товаристві "Банк "Київська Русь"
на постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.02.2015
та на рішення господарського суду міста Києва від 03.12.2014
у справі № 910/19331/14
за позовом Публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фармастор" та Приватного акціонерного товариства "Альба Україна"
про визнання недійсними правочинів
та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фармастор"
до Публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь"
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача за зустрічним позовом:
1) Публічного акціонерного товариства "Київський вітамінний завод",
2) Приватного акціонерного товариства "Альба Україна"
про визнання частково відсутнім права
ВСТАНОВИВ:
У вересні 2014 року ПАТ "Банк "Київська Русь" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ "Фармастор" та ПАТ "Альба Україна" про визнання недійсними односторонніх правочинів про зарахування зустрічних вимог, які вчинені ТОВ "Фармастор" відповідно до ст. 601 ЦК України шляхом направлення заяв від 07.05.2014 та від 21.05.2014 ПАТ "Альба Україна".
Банк обґрунтовував свої вимоги тим, що оспорювані правочини суперечать нормам чинного законодавства та положенням договору застави майнових прав № 101388-20/13-6 від 13.11.2013, оскільки цими правочинами порушено пріоритетне право позивача як заставодержателя, та вони вчинені щодо двосторонніх вимог, які не є зустрічними та однорідними, і строк виконання яких не настав. У зв'язку з викладеним, позивач на підставі ст.ст. 203, 215, 572-593, 602, 603 ЦК України та ст. 203 ГК України просив визнати їх недійсними.
У жовтні 2014 року ТОВ "Фармастор" звернулося до господарського суду із зустрічними позовними вимогами про визнання частково відсутнім права застави за договором застави майнових прав № 101388-20/13-6 від 13.11.2013, укладеним ПАТ "Банк "Київська Русь" та ПАТ "Альба Україна" в частині застави майнових прав щодо сплати грошових коштів за поставлені медичні препарати та лікарські засоби за укладеним ПАТ "Альба Україна" та ТОВ "Фармастор" договором купівлі-продажу № 01/03/10-АФ від 01.03.2010. При цьому, ТОВ "Фармастор" вказувало на те, що в порушення вимог ч. 2 ст. 49 Закону України "Про заставу" ТОВ "Фармастор" не було повідомлено про передачу права вимоги до нього за договором застави майнових прав № 101388-20/13-6 від 13.11.2013, а отже ТОВ "Фармастор" не знало та не могло знати про існуюче право до нього; договір застави майнових прав № 101388-20/13-6 від 13.11.2013 не містить обмежень на проведення зарахування зустрічних однорідних вимог; право вимоги за договором застави майнових прав № 101388-20/13-6 від 13.11.2013 у позивача за первісним позовом настало лише 22.06.2014, оскільки звернення стягнення за цим договором зареєстровано 21.05.2014.
Сервисы для юристов