Постанова ВГСУ від 17.03.2015 року у справі №926/584/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 березня 2015 року Справа № 926/584/14 Вищий господарський суд України в складі колегії

суддів:Грейц К.В. - головуючого (доповідача), Бакуліної С.В., Глос О.І.,розглянувши матеріали касаційної скаргиДержавного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" на постановувід 11.11.2014Львівського апеляційного господарського судуу справі Господарського суду Чернівецької області № 926/584/14за позовомДержавного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця"до відповідачів: третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача-2 за участю1.Чернівецької міської ради 2.Державного підприємства "Чернівецький металообробний завод" 3.Виконавчого комітету Чернівецької міської ради Міністерство оборони України Чернівецького прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Західного регіону Українипровизнання недійсним рішення Чернівецької міської ради та державного акту про право постійного користування земельною ділянкою,за участю представників: позивача - не з'явилисьвідповідача 1 - відповідача 2 - відповідача 3 -не з'явились не з'явились не з'явилисьтретьої особи - Генпрокуратури -не з'явились Кривоклуб Т.В.ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 28.07.2014 у справі №926/584/14 (суддя Проскурняк О.Г.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 11.11.2014 (колегія суддів у складі головуючого судді Гнатюк Г.М., суддів Кравчук Н.М., Мирутенка О.Л.), відмовлено в задоволенні позовних вимог Державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" (далі - позивач) до Чернівецької міської ради (далі - відповідач-1), Державного підприємства "Чернівецький металообробний завод" (далі - відповідач-2) та Виконавчого комітету Чернівецької міської ради (далі - відповідач-3), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача-2 - Міністерства оборони України та за участю Чернівецького прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Західного регіону України про визнання недійсним рішення Чернівецької міської ради №231/6 від 17.03.1998 в частині передачі земельної ділянки площею 12,2577га Державному підприємству "Чернівецький металообробний завод" та визнання недійсним державного акту на право постійного користування земельною ділянкою, який виданий на підставі вищевказаного рішення.

Позивач з рішенням та постановою у справі не згоден, в поданій касаційній скарзі просить їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального права, а саме: п. б ч.4 ст. 84, п. 5 ст.116, п.2 ст.149, п. 3 ст. 152, ч.1 ст. 155 Земельного кодексу України, ст. 23 Закону України "Про транспорт".

Зокрема, скаржник вважає, що оскаржуваним рішенням Чернівецької міської ради Державному підприємству "Чернівецький металообробний завод" передано земельну ділянку площею 12,2577га всупереч чинному законодавству, оскільки вказана земельна ділянка знаходиться у смузі відведення залізниці, а отже відноситься до земель залізничного транспорту.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

За розпорядженням Секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України від 16.03.2015 № 03-05/378 у зв'язку з закінченням терміну тимчасової непрацездатності судді Глос О.І. розгляд касаційної скарги у даній справі здійснюється в постійному складі колегії суддів: головуючий суддя Грейц К.В. (доповідач), судді Бакуліна С.В., Глос О.І.

Сторони на скористались своїм процесуальним правом на участь в судовому засіданні касаційної інстанції, про дату і час якого були належним чином повідомлені ухвалою Вищого господарського суду України від 26.02.2015.

Заслухавши пояснення присутнього у відкритому судовому засіданні представника Генпрокуратури України, який заперечив проти касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що рішенням Виконавчого комітету Чернівецької міської ради № 231/6 від 17 березня 1998 року "Про надання і передачу земельних ділянок, припинення права користування земельними ділянками та внесення змін в раніше прийняті рішення" вирішено надати в постійне користування Чернівецький металообробний завод №70 земельну ділянку площею 12,2577 га., яка розташована по вулиці Заводській, 33 в м. Чернівці для виробничих потреб.

Межі та розмір зазначеної земельної ділянки попередньо було встановлено і погоджено з суміжними землекористувачами, що підтверджується актом встановлення і погодження зовнішніх меж землекористування в натурі від грудня 1997 року.

На підставі вищевказаного рішення Чернівецькою міською радою 17 серпня 1998 року Чернівецькому металообробному заводу №70 видано Державний акт на право постійного користування землею І-ЧВ № 001088, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 903.

Комісією у складі представників Державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" та Чернівецької міської ради проведено обстеження земельних ділянок юридичних та фізичних осіб, які частково розташовані в межах смуги відведення ДТГО "Львівська залізниця" на території станції Чернівці Північна Чернівецької міської ради, за результатами якого, складено акт від 21.11.2013.

Зазначеним обстеженням встановлено, що від км 0+702 м до км 0+982 м з правої сторони за ходом кілометрів розташовано ДП "Чернівецький металообробний завод", площа перетину становить - 0,0316 га., ширина смуги відведення становить - 8,0-10 м, а фактична відстань від осі головної колії до паркана складає від 9,50 м до 21,60 м.

Вказуючи на те, що ширина смуги відведення залізниці в місці межування з Державним підприємством "Чернівецький металообробний завод" становить від 9,5 м до 21,6 м від осі головної колії, а земельна ділянка, передана останньому знаходиться в наближенні до залізничного полотна від 9,5 м, внаслідок чого порушуються права Державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" на землі залізничного транспорту, останнє звернулося до господарського суду з цим позовом, вимоги якого обґрунтовані, зокрема, приписами п. б ч.4 ст. 84, п. 5 ст.116, п.2 ст.149, ст.ст.152, 155 Земельного кодексу України.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач не довів обставин стосовно порушення його прав на спірну земельну ділянку, а також не надав належних доказів та вимірів, які б встановлювали факт накладення земельних ділянок позивача та відповідача-2 площею 0,0316 га., та доказів, що визначена в акті обстеження земельної ділянки від 21.11.2013 ширина смуги відведення, яка становить 8,0 - 10 м, є фактичною відстанню від осі головної колії до паркана.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на таке.

Статтею 19 Земельного кодексу України передбачено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, зокрема землі транспорту. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

У відповідності до ст. 68 Земельного кодексу України до земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв'язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту.

У частині 1 ст. 23 Закону України "Про транспорт" визначено, що до земель залізничного транспорту належать землі, надані в користування підприємствам і організаціям залізничного транспорту відповідно до чинного законодавства України.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 Земельного кодексу 1990р. (в редакції на момент прийняття оскаржуваного рішення ради) землями транспорту, зв'язку та іншого призначення визнаються землі, надані в користування підприємствам і організаціям залізничного, автомобільного, морського, внутрішнього водного, повітряного та трубопровідного транспорту, а також підприємствам і організаціям, що здійснюють експлуатацію ліній електропередачі та зв'язку.

Згідно з ч. 1 ст. 21 Земельного кодексу 1990р. для будівництва промислових підприємств, об'єктів житлово-комунального господарства, залізниць і автомобільних шляхів, ліній електропередачі і зв'язку, магістральних трубопроводів, а також для інших несільськогосподарських потреб надаються землі несільськогосподарського призначення, не придатні для ведення сільського господарства або сільськогосподарські угіддя гіршої якості.

Нормою ст. 22 цього Кодексу встановлено, що право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.

Документом, що посвідчує право власності або право постійного користування землею відповідно до ч. 1 ст. 23 цього Кодексу є державний акт, який видається і реєструється сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

У відповідності до ст.32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За приписами ст.ст.33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Втім, в порушення зазначених законодавчих приписів, позивач не підтвердив належними і допустимими доказами надання йому спірної земельної ділянки для облаштування смуги відведення залізниць під залізничним полотном і віднесення її до земель залізничного транспорту.