Постанова ВГСУ від 17.03.2015 року у справі №910/8611/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 березня 2015 року Справа № 910/8611/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: судді:Дроботова Т.Б., Алєєва І.В. (доповідач), Рогач Л.І.за участю представників: від позивача:Мельник А.В., дов. б/н від 02.01.2015р.;від відповідача:Станько Н.М., дов. №1 від 05.01.2015р.;від третьої особи 1:не з'явився; від третьої особи 2:не з'явивсярозглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуКомунального підприємства "Житлосервіс Оболонь" Оболонського району м. Києвана постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.01.2015р.у справі господарського суду№910/8611/14 міста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Арктика Адвертайзинг"до Комунального підприємства "Житлосервіс Оболонь" Оболонського району м. Києватреті особи1. Оболонська районна у м. Києві державна адміністрація 2. Київська міська державна адміністраціяпростягнення 70 322,24грн.В С Т А Н О В И В:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Арктика Адвертайзинг", звернувся до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Комунального підприємства "Житлосервіс Оболонь" Оболонського району м. Києва про стягнення основного боргу у розмірі 64000грн., інфляційних втрат у розмірі 2368грн., 3% річних у розмірі 741,70грн. та пені у розмірі 3465,22грн.

Рішенням господарського суду м. Києва від 07.10.2014р. (складене 14.10.2014р.) у справі №910/8611/14 у задоволені позовних вимог відмовлено у повному обсязі.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.01.2015р. №910/8611/14 у справі №910/8611/14 вищезазначене судове рішення місцевого господарського суду скасовано та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволені частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача суму заборгованості у розмірі 64000грн., 3% річних у розмірі 741,70грн., інфляційні втрати у розмірі 2368грн. В частині стягнення пені в сумі 3212,54грн. - відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Відповідач, Комунальне підприємство "Житлосервіс Оболонь" Оболонського району м. Києва, з прийнятою постановою апеляційної інстанції не погодився та звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову апеляційної інстанції та залишити без змін судове рішення місцевого господарського суду.

Обґрунтовуючи підстави звернення до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 06.03.2015р. зазначена касаційна скарга прийнята до провадження та призначена до розгляду.

В призначеному судовому засіданні касаційної інстанції 17.03.2015р. представник позивача заперечував проти задоволення касаційної скарги, представник відповідача підтримав вимоги касаційної скарги. Треті особи уповноважених представників не направили. Явка не визнавалась обов'язковою.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, проаналізувавши доводи з цього приводу, викладені в касаційній скарзі, Вищий господарський суд України дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Комунального підприємства "Житлосервіс Оболонь" Оболонського району м. Києва.

Як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, з метою забезпечення виконання Правил благоустрою міста Києва, затверджених рішенням Київської міської ради від 25.12.2008р. №1051/1051, розпорядження Оболонської РДА №125 від 21.03.2013р. "Про організацію демонтажу самовільно встановлених малих архітектурних форм та тимчасових споруд" та №143 від 27.03.2013р. "Про фінансове забезпечення демонтажу, перевезення, зберігання самовільно встановлених малих архітектурних форм та тимчасових споруд, власники яких ухиляються від демонтажу або власники, яких невідомі" 26.04.2013р. між позивачем та відповідачем укладений договір №14, відповідно до умов якого позивач зобов'язувався надати послуги з демонтажу транспортування і зберігання на майданчику тимчасового зберігання самовільно встановлених малих архітектурних форм та тимчасових споруд, розміщених на території КП "Житлосервіс Оболонь" в Оболонському районі м. Києві. Загальна вартість робіт за договором складає 75000 грн. в т. ч. ПДВ.

Відповідно до 2.4.2 договору позивач має право на отримання платежів від відповідача за послуги, надані в рамках договору, на підставі підписаних актів приймання-передачі наданих послуг та виставлених відповідачу рахунків.

Згідно з п. 3.2 договору, відповідач сплачує позивачу 100% вартості послуги за фактом надання послуги після підписання акту надання послуг за рахунок бюджетних коштів. Послуги оплачуються на підставі наданих позивачем рахунків на оплату.

Оплата наданих позивачем послуг за договором здійснюється відповідачем тільки після надходження на рахунок останнього коштів з міського бюджету (п. 3.4. договору).

На виконання умов договору, позивачем надано послуг на 72000грн., що підтверджується актами здачі-прийняття робіт, які підписані сторонами та скріплені печатками.

Також господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що виконані за договором роботи (надані послуги) були оплачені відповідачем частково у сумі 8000грн., та це не заперечується сторонами.

Згідно з ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У відповідності зі ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з врахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Згідно зі ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Статтею 936 ЦК України визначено, що за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання (ст. 946 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 ЦК України доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Беручи до уваги вищевикладене, апеляційний господарський суд з урахуванням порушення відповідачем умов договору щодо сплати коштів, дійшов до вірного та обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення суми основного боргу.