Постанова ВГСУ від 17.03.2015 року у справі №910/11133/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 березня 2015 року Справа № 910/11133/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Малетича М.М.

суддів Мамонтової О.М.

Круглікової К.С.

За участю представників сторін:

від позивача Бруль А.С. ( дов. від 01.10.14р.)

від відповідача Мандригеля Р.С. ( дов. від 29.09.14р.)

розглянувши касаційну скаргу ПАТ "Сєвєродонецьке об'єднання Азот" на рішення господарського суду міста Києва від 07.10.14р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.01.15р.

у справі № 910/11133/14

за позовом ПАТ "Сєвєродонецьке об'єднання Азот", м. Сєвєродонецьк

до ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України", м. Київ

про визнання недійсним договору поставки природного газу № 06/11-48 від 28.01.11р.

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду міста Києва від 07.10.14р. у справі № 910/11133/14 (суддя Мудрий С.М.) у позові відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.01.15р. (головуючий Ропій Л.М., судді Калатай Н.Ф., Рябуха В.І.) вказане рішення залишено без змін.

Не погоджуючись з прийнятими судовими актами, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить рішення від 07.10.14р. та постанову від 26.01.15р. скасувати, позовні вимоги задовольнити. В обґрунтування касаційної скарги заявник посилається на порушення судами норм процесуального права, ч.1 ст. 202, ст.ст. 203, 215 ЦК України, п. 7 ст. 179, ст. 207 ГК України.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судами норм матеріального і процесуального права, дійшла висновку що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на слідуюче.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

28.01.11р. між ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" (Постачальник) та ЗАТ "Сєвєродонецьке об'єднання Азот" правонаступником якого є позивач (Покупець), укладено договір № 06/11-48 поставки природного газу, за умовами якого постачальник зобов'язався поставити покупцеві імпортований природний газ, а покупець - прийняти і оплатити його в обсязі, зазначеному у п. 1.2 договору. Строк дії договору встановлений в частині поставки газу до 31.12.11р., а в частині розрахунків за газ - до їх повного здійснення (п. 10.1).

Згідно п. 4.1, оплата за природний газ з врахування вартості транспортування територією України проводиться покупцем виключно грошовими коштами в такому порядку: оплата в розмірі по 34% від вартості запланованих місячних обсягів проводиться не пізніше ніж за 5 банківських днів до початку місяця поставки газу; оплати в розмірі по 33% від вартості запланованих місячних обсягів проводиться до 5 числа та до 15 числа поточного місяця поставки; остаточний розрахунок за спожитий газ здійснюється на підставі акту приймання-передачі газу (за звітний місяць) до 5 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Відповідно до п.7.2 договору, у разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов'язань щодо обсягів поставки газу за умови належного виконання покупцем п.4.1 договору та відсутності заборгованості за цим договором, постачальник сплачує покупцю штраф у розмірі 8% від вартості газу, недопоставленого у відповідний строк.

Положення цього пункту не застосовуються у разі припинення/обмеження газопостачання відповідно до чинного законодавства та умов цього договору, а також за відсутності у постачальника необхідних обсягів газу по незалежних від нього причинах (зниження обсягу поставок газу з боку Російської Федерації тощо).

02.06.14р. ПАТ "Сєвєродонецьке об'єднання Азот" звернулося з позовом до ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України про визнання недійсним з моменту укладення договору поставки природного газу № 06/11-48 від 28.01.11р. на підставі ч.1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України, оскільки він не відповідає вимогам ст. 207 ГК України, а саме: положення п. 7.2 договору обмежують відповідальність відповідача за договором.

Рішенням господарського суду міста Києва від 07.10.14р. у справі № 910/11133/14, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.01.15р., у задоволенні позову відмовлено.

Частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Ст. 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч. 1).

Згідно частини другої ст. 207 ГК України, недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що: виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків (абзац перший і другий даної норми).