Постанова ВГСУ від 17.02.2016 року у справі №925/589/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2016 року Справа № 925/589/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:Губенко Н.М.,суддів:Барицької Т.Л., Картере В.І.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Злагода"на постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.10.2015та на рішеннягосподарського суду Черкаської області від 18.05.2015у справі№925/589/15 господарського суду Черкаської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Шпола-Агро Індустрі"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Злагода"за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_4простягнення 300 238,00 грн. в судовому засіданні взяли участь представники:

- позивача повідомлений, але не з'явився;

- відповідача Джирма А.В.;

- третьої особи повідомлений, але не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Черкаської області від 18.05.2015 у справі №925/589/15 (суддя Потапенко В.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.10.2015 (судді: Ткаченко Б.О., Зеленін В.О., Синиця О.Ф.), задоволений позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Шпола-Агро Індустрі" (надалі позивач/ТОВ "Шпола-Агро Індустрі") до Товариства з обмеженою відповідальністю "Злагода" (надалі відповідач/ТОВ "Злагода"), третя особа у справі: ОСОБА_4; за рішенням стягнуто з відповідача 300 238,00 грн.

Відповідач, не погоджуючись із прийнятими у даній справі судовими рішеннями, звернувся до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить рішення та постанову скасувати і прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.

Сторони належним чином були повідомлені про час та місце розгляду даної справи.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм господарськими судами попередніх судових інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суди попередніх інстанцій, розглядаючи даний спір, встановили, що між позивачем та ОСОБА_4 26.12.2013 був укладений договір про намір купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ "Злагода", відповідно до якого ОСОБА_4 як власниця частки в статутному капіталі ТОВ "Злагода" мала відчужити позивачу (покупцю) належну їй частку на умовах та у строки, визначені цим договором. У п. 2.1. договору сторони узгодили, що покупець (позивач) до 31.12.2013 має внести на рахунок ТОВ "Злагода" платіж у розмірі 300 328,00 грн.; при цьому, розділом 3 цього договору, сторони погодили ціну договору.

27.12.2013 покупець (позивач) за платіжним дорученням №1130 здійснив платіж у розмірі 300 238,00 грн., отримувачем за яким є ТОВ "Злагода"; при цьому, в призначенні платежу зазначено про те, що платіж здійснюється на підставі договору про намір купівлі-продажу частки у статутному капіталі від 26.12.2013.

25.06.2014 на виконання договору про наміри від 26.12.2013 позивач та ОСОБА_4 уклали договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ "Злагода"; додатковою угодою від 24.07.2014 позивач та ОСОБА_4 розірвали договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ "Злагода" від 25.06.2014.

20.01.2015 позивач направив відповідачу претензію №30, в якій, серед іншого, вимагав повернути отримані останнім грошові кошти у сумі 300 238,00 грн., яка залишилась без виконання з боку відповідача, що й стало підставою для звернення позивача із даним позовом.

Відповідно до п. 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" від 23.03.2012 №6 рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні, зокрема, того, яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. З огляду на вимоги частини першої статті 4 ГПК господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі.

Згідно з ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постановах від 02.09.2014 у справі №3-64гс14 та від 12.10.2014 у справі №3-129гс14, якщо між сторонами у справі існували договірні відносини, то, відповідно, застосування до таких правовідносин положень ст. 1212 ЦК України виключається.

В даному випадку, як вказувалося вище, між позивачем та відповідачем були відсутні договірні правовідносини, позаяк, застосування судами попередніх інстанцій вказаної норми є правомірним.

Отже, суди попередніх інстанцій, керуючись вищенаведеною нормою, встановивши факт отримання відповідачем від позивача грошових коштів у сумі 300 238,00 грн., при цьому не будучи стороною договору, за яким здійснювалося перерахування цих коштів, а також факт розірвання позивачем та ОСОБА_4 в подальшому договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі відповідача, прийшли до правомірного висновку про обґрунтованість заявленого позову.

При цьому, колегія суддів відхиляє доводи скаржника про те, що отримані ним від позивача кошти у сумі 300 238,00 грн. є компенсацією за отримані позивачем від відповідача земельні ділянки з тих підстав, що відповідно до ст. 33 ГПК України особа має довести в установленому законом порядку свої доводи та заперечення; в даному випадку, відповідач не надає жодних доказів на підтвердження таких своїх доводів, у зв'язку з чим у суду касаційної інстанції відсутні будь-які підстави з ними погодитися.

Стосовно тверджень скаржника у касаційній скарзі про те, що отримані ним від позивача грошові кошти у заявленому до стягнення розмірі були отримані на підставі договору про намір купівлі-продажу частки, а тому, застосування до даних правовідносин ст. 1212 ЦК України є неможливим, колегія суддів зазначає, що як вказувалося вище, сторонами за договором про намір купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ "Злагода" були наступні особи: продавець - ОСОБА_4, покупець - ТОВ "Шпола-Агро Індустрі", який (покупець) мав намір купити у продавця (ОСОБА_4) частку в статутному капіталі ТОВ "Злагода", тобто скаржник не був і не є стороною за договором про намір купівлі-продажу частки, а тому, є правомірним висновок судів попередніх інстанцій про те, що скаржник безпідставно отримав грошові кошти за цим договором.

До того ж, є безпідставними доводи скаржника, зроблені з посиланням на п. 3 додаткової угоди від 24.07.2014 про розірвання договору купівлі-продажу від 25.06.2014, про те, що позивач в силу вказаного пункту не має права вимагати повернення того, що було виконане за цим договором до моменту його розірвання, оскільки відповідно до вказаного пункту сторони за цією додатковою угодою не мають права вимагати повернення того що було виконане ними за договором, до його розірвання, а як вказувалося вище, відповідач не є стороною цих договорів.

Згідно з ч. 3 ст. 47 Господарського процесуального кодексу України судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом; ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно зі ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції лише перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Оцінка та перевірка обставин справи і доказів не віднесена до повноважень касаційної інстанції.

Отже, виходячи з наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що господарськими судами першої та апеляційної інстанції в порядку вказаних норм всебічно, повно і об'єктивно досліджено матеріали справи в їх сукупності і вірно застосовано норми процесуального та матеріального права, у зв'язку з чим відсутні підстави для скасування прийнятих у даній справі судових рішень.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України