Постанова ВГСУ від 17.02.2016 року у справі №910/15501/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2016 року Справа № 910/15501/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:Дунаєвської Н.Г.,суддів:Владимиренко С.В. - доповідач, Мележик Н.І.,розглянув касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Златобанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Славінського Валерія Івановича на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 11.11.2015р.та рішеннягосподарського суду міста Києва від 11.08.2015р.у справі№910/15501/15 господарського суду міста Києваза позовомПублічного акціонерного товариства "Златобанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Славінського Валерія Івановича до Публічного акціонерного товариства "Діамантбанк" за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Національного банку Українипровизнання договору недійсним за участю представників:

позивача: Шевчук А.С., дов.№33 від 15.05.2015р.;

відповідача: Агафонов А.В., дов. від 01.10.2015р.; Мазур С.В., дов. від 02.10.2015р.;

третьої особи: Ліпов С.Л., дов.№18-02025/22981 від 06.04.2015р.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Златобанк"в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Славінського Валерія Івановича звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Діамантбанк"про визнання недійсним договору застави майнових прав від 13.02.2015р. №130215/2-Z.

Рішенням господарського суду міста Києва від 11.08.2015р. (суддя Турчин С.О.) у справі №910/15501/15, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.11.2015р. (колегія суддів у складі головуючого судді Рябухи В.І., суддів Ропій Л.М., Калатай Н.Ф.) у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вищезазначеними рішенням та постановою, Публічне акціонерне товариство "Златобанк"в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Славінського Валерія Івановича звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, зазначаючи про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення господарського суду міста Києва від 11.08.2015р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.11.2015р. скасувати та прийняти нове рішення, яким визнати недійсним договір застави майнових прав від 13.02.2015р. №130215/2-Z.

У відзиві на касаційну скаргу Публічне акціонерне товариство "Діамантбанк"заперечило стосовно доводів та вимог, викладених у касаційній скарзі, зазначаючи про їх безпідставність та просило залишити в силі оскаржувані судові акти, як такі, що прийняті на підставі та з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою від 01.02.2016р. розгляд касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "Златобанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Славінського Валерія Івановича було призначено на 17.02.2016р. об 11:40.

У судовому засіданні, що відбулось 17.02.2016р., представник Публічного акціонерного товариства "Златобанк"навів обґрунтування неправильності оскаржуваних судових актів та просив їх скасувати, а справу передати на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Представник Публічного акціонерного товариства "Діамант"заперечував проти вимог заявника касаційної скарги та просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові акти - без змін, з підстав, викладених у відзиві на касаційну скаргу.

Представник Національного банку України підтримав позицію заявника касаційної скарги та навів аналогічні за змістом доводи невірного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, відзив на неї, заслухавши пояснення та заперечення на них, заслухавши суддю-доповідача, представників учасників судового процесу, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 24.10.2013р. між Публічним акціонерним товариством "Златобанк"(надалі в тексті постанови - ПАТ "Златобанк», позивач та/або сторона 1) та Публічним акціонерним товариством "Діамантбанк"(надалі в тексті постанови - ПАТ "Діамантбанк», відповідач та/або сторона 2) укладено Генеральний договір про загальні умови і порядок проведення міжбанківських операцій №56/55 (надалі в тексті постанови - Генеральний договір), предметом якого є порядок укладення сторонами угод на проведення міжбанківських операцій і загальні умови їх виконання.

Відповідно до п. 5.1 Генерального договору укладання угод між сторонами відбувається шляхом визначення їх умов у кожному конкретному випадку, шляхом проведення переговорів між дилерами сторін за допомогою системи REUTERS DEALING, по телефону або іншими узгодженими засобами зв'язку та обміну відповідними підтвердженнями по телексу, системі S.W.I.F.T., електронній пошті НБУ або іншими засобами зв'язку.

Як встановлено судами, в рамках Генерального договору 13.02.2015р. між позивачем та відповідачем було укладено міжбанківську кредитну угоду, відповідно до умов якої ПАТ "Дімантбанк"надало ПАТ "Златобанк"короткостроковий міжбанківський кредит у сумі 11000000 доларів США, зі строком повернення всієї суми кредиту не пізніше 17.02.2015р. Розмір відсотків за користування цими коштами становив 0,1% річних.

Разом з тим, судами також встановлено, що 13.02.2015р. між ПАТ"Діамантбанк"(заставодержатель) та ПАТ "Златобанк"(заставодавець) було укладено договір застави майнових прав №130215/2-Z (надалі в тексті постанови - договір застави), предметом якого є правовідносини сторін, що виникають у зв'язку із заставою майнових прав у забезпечення вимог заставодержателя відповідно до міжбанківської кредитної угоди, укладеної між сторонами на підставі генеральної угоди та свіфтових повідомлень від 13.02.2015р..

Предметом застави за цим договором є вказане в п.3.4 майнове право (право вимоги), що належить заставодавцю відповідно до міжбанківської кредитної угоди, укладеної між сторонами на підставі генеральної угоди та свіфтових повідомлень від 13.02.2015р.

За умовами визначеними сторонами у п. 5.1 договору застави заставодержатель має право, зокрема: звернути стягнення на вказане у п. 3.4. цього договору майнове право у випадку, якщо в момент настання терміну виконання будь-якого зобов'язання заставодавця за кредитним договором, що забезпечене заставою у відповідності до цього договору застави, таке зобов'язання повністю чи частково не буде виконане заставодавцем у повній відповідності до кредитного договору (п.п. 5.1.1); незалежно від настання терміну виконання забезпеченого заставою зобов'язання вимагати в судовому порядку переводу на себе заставленого права, якщо заставодавець порушив хоча б один свій обов'язок, передбачений цим договором (п. 5.1.2).

У п. 7.5 договору застави сторони погодили, що він набирає чинності з дня його підписання і діє до повного виконання заставодавцем своїх зобов'язань згідно кредитного договору.

Предметом спору у даній справі є вимоги ПАТ "Златобанк"в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації про визнання зазначеного договору застави майнових прав недійсним з підстав його невідповідності ст.ст.92, 203 на підставі ст.ст.215, 227 Цивільного кодексу України, внаслідок неотримання згоди Національного банку України на його укладення згідно постанови Правління Національного банку України від 04.12.2014р. №777/БТ "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Златобанк"до категорії проблемних".

Відповідно до ч. 1 ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.1-3, 5 та 6 ст.203 цього Кодексу.

З аналізу норм чинного в Україні законодавства вбачається, що згідно зі статтями 4, 10 та 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. Зазначеної позиції дотримується Верховний суд України у постанові Пленуму "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009р. №9.

Відповідно до статті 6 та ч.1 статті 43 Господарського кодексу України одним з принципів господарювання в Україні є свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом.