Постанова ВГСУ від 16.12.2015 року у справі №914/1456/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2015 року Справа № 914/1456/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Корсака В.А.- головуючого, Данилової М.В. (доповідача), Данилової Т.Б.,за участю представників:позивача, відповідачане з'явився (про час та місце судового засідання повідомлено належним чином)розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 23.09.2015 р.у справі № 914/1456/15 господарського суду Львівської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"доТовариства з обмеженою відповідальністю науково-виробниче підприємство "Енергія-Новояворівськ"простягнення 60 049, 53 грн.

В С Т А Н О В И В :

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Енергія-Новояворівськ" про стягнення 60 049,53 грн.

Рішенням господарського суду Львівської області від 08.07.2015 р. у даній справі (суддя Петрашко М.М.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 23.09.2015 р. (головуючий суддя Кузь В.Л., судді Данко Л.С., Зварич О.В.), позов задоволено частково: стягнути на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 22 345,35 грн. - пені, 8 956,97 грн. - 3% річних та 1 726,21 грн. - інфляційних втрат та 1 684,74 грн. - судового збору. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Не погоджуючись із судовими рішеннями, Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить постанову Львівського апеляційного господарського суду від 23.09.2015 р. та рішення господарського суду Львівської області від 08.07.2015 р. скасувати в частині відмови у стягненні 26 235, 40 грн. пені, та прийняти в цій частині нове рішення про стягнення з відповідача 26 235, 40 грн., в іншій частині оскаржувані судові акти залишити без змін, посилаючись на неналежне дослідження всіх доказів в їх сукупності та встановлення всіх обставин, необхідних для правильного вирішення спору, що призвело, на думку скаржника, до невідповідності висновків судів обставинам справи та порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 08.12.2015 р. касаційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду.

Сторони про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином, проте, не скористались правом присутності своїх представників в судовому засіданні касаційної інстанції 16.12.2015 р.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 28.12.12 р. між ПАТ "НАК "Нафтогаз України" (продавець) та ТОВ "Науково-виробниче підприємство "Енергія-Новояворівськ" (покупець) укладено договір №13/2847-БО-21 про купівлю-продаж природного газу.

Відповідно до п. 1.1 договору продавець зобов'язується передати у власність покупця в 2013 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ "НАК "Нафтогаз України" за кодом УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, або/та природний газ, видобутий на території України підприємствами, які не підпадають під дію статті 10 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу", а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ, на умовах цього договору.

Відповідно до п. 1.2 договору газ, що постачається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями та іншими споживачами.

Продавець передає покупцеві з 01 січня 2013 р. по 31 грудня 2013 р. газ обсягом до 175 тис куб.м, у тому числі по місяцях кварталів (тис куб.м) та в кількості, зазначеній в цьому пункті договору.

Строк дії договору сторони погодили в п.11.1 - до 31.12.13 р., а в частині розрахунків - до їх повного виконання.

На підставі п. 6.1. договору оплата за газ здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Відповідно до п. 9.3 договору строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у 5 ( п'ять) років.

На виконання умов договору позивач передав у власність, а відповідач прийняв за період з січня по грудень 2013 року природний газ на загальну суму 18 882 331,14 грн., про що свідчать наявні в матеріалах справи підписані сторонами акти приймання-передачі.

Розрахунок за отриманий газ відповідач здійснив повністю, але частково з порушенням строків, передбачених пунктом 6.1 договору, що стало підставою для звернення з позовом до суду про стягнення з відповідача пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Відповідно до вимог ст. 610 Цивільного Кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 Цивільного Кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Умовами договору купівлі-продажу природного газу №13/2847-БО-21 від 28.12.12 р. сторони узгодили, що у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність, передбачену законом та договором (п. 7.1.).

Статтею 617 Цивільного Кодексу України встановлено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Приписами ст 625 Цивільного Кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно зі статтею 611 Цивільного Кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором, або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки (в тому числі і пені); відшкодування збитків.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 Господарського Кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 Цивільного Кодексу України, частиною шостою статті 231 Господарського Кодексу України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частиною шостою статті 232 Господарського Кодексу України, а також договором, укладеним між сторонами.