Постанова ВГСУ від 16.12.2015 року у справі №907/1000/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2015 року Справа № 907/1000/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Козир Т.П. - головуючого, Євсікова О.О., Кролевець О.А.,

за участю представника відповідача - Васильєва А.А. дов. б/н від 8 липня 2015 року,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 29 вересня 2015 року у справі Господарського суду Закарпатської області за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 до ПАТ "Ужгородський Турбогаз" про стягнення боргу з витрат на поліпшення орендованого майна,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2014 року фізична особа-підприємець ОСОБА_5 (далі - позивач) звернувся до ПАТ "Ужгородський Турбогаз" (далі - відповідач) з позовом про стягнення боргу у сумі 545957 гривень 50 коп.

Позовні вимоги обгрунтовані порушенням відповідачем умов договору та норм закону щодо обов'язку відшкодувати орендарю вартість орендованого майна за договором оренди від 25 грудня 2003 року.

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 16 червня 2015 року в задоволені позову відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 29 вересня 2015 року рішення Господарського суду Закарпатської області від 16 червня 2015 року залишено без змін, а апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 залишено без задоволення.

У касаційній скарзі фізична особа-підприємцець ОСОБА_5 просить скасувати рішення Господарського суду Закарпатської області від 16 червня 2015 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 29 вересня 2015 року, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Вважає, що строк позовної давності розпочав свій перебіг з моменту припинення договору оренди, тобто, з 25 грудня 2013 року, отже, з цього часу і розпочався перебіг строку позовної давності.

Посилається на порушення судами попередніх інстанцій ст. ст. 261, 267, 785, 786, 795 Цивільного кодексу України, ст. ст. 188, 283, 291 Господарського кодексу України та незастосування ст. ст. 526, 527, 626, 628, 629 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України.

Вважає, що факт передачі орендованого майна припинив договір оренди лише в частині обов'язку сплачувати орендну плату, а в частині обов'язку відшкодування невідокремних покращень діє до закінчення строку, встановленого договором.

Вказує, що договори оренди та найму є різними за своєю суттю, а тому до спірних правовідносин мають застосовуватись виключно вимоги Господарського кодексу України, за ч. 2 ст. 291 якого оренда припиняється у разі закінчення строку, на який його укладено.

Представник позивача у судове засідання не з'явився.

Враховуючи, що про розгляд касаційної скарги позивач повідомлений належним чином, суд вважає за можливе розглянути справу за його відсутності.

Заслухавши пояснення представника відповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та вивчивши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 25 грудня 2003 року між ВАТ "Ужгородський турбогаз" (орендодавець) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 (орендар) укладено договір оренди № 55, відповідно до умов п. 1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в довготермінове платне володіння та користування (оренду) складські приміщення, загальною площею 2256 кв.м., розташовані за адресою: АДРЕСА_1.

За пп. 11.1 договору договір оренди № 55 від 25 грудня 2003 року укладено строком на 10 років з 25 грудня 2003 року по 25 грудня 2013 року.

На виконання умов договору орендодавцем передано, а орендарем прийнято у строкове платне користування складські приміщення загальною площею 2256 кв.м., розташовані за адресою: АДРЕСА_1, про що сторонами складено акт приймання-передачі від 26 грудня 2003 року.

Згідно п. 5.2.2 договору орендар має право з дозволу орендодавця та наявності погодженого кошторису витрат проводити поліпшення об'єкта оренди (реконструкція, переозброєння, капітальний ремонт, добудову, тощо), що зумовлює підвищення його вартості.

Відповідно до п. 7.3 договору орендар погоджує з орендодавцем всі архітектурні та конструктивні зміни, поліпшення об'єкта оренди, як ззовні так і зсередини, та, відповідно, проектно-кошторисну документацію.

У відповідності до п. п. 5.2.2, 7.3 договору оренди та за погодженням із орендодавцем у вересні 2004 року позивач здійснив комплекс будівельно-ремонтних робіт на орендованому приміщенні на загальну суму 196000 гривень, що підтверджується Локальним кошторисом 2-1-1 на ремонт покрівлі складських приміщень, складеним сторонами спору 10 березня 2004 року, та актами приймання-передачі виконаних підрядних робіт за вересень 2004 року на суму 98252 гривні, за жовтень 2004 року на суму 98252 гривні, складеними позивачем та підрядником - фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6, який діяв відповідно до договору підряду на будівництво від 12 березня 2004 року.

Зважаючи на проведене поліпшення, що є невід'ємним від предмета оренди, орендар звернувся до орендодавця з претензією про відшкодування витрат на поліпшення орендованого майна, у задоволенні якої орендодавцем відмовлено з посиланням на відсутність доказів надання згоди на проведення покращень, а також відсутність доказів виконання таких покращень, проведення розрахунків за виконані покращення орендованого майна.

Відповідно до ст. 283 Господарського кодексу України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного Кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 3 ст. 773 Цивільного кодексу України наймач має право змінювати стан речі, переданої йому у найм, лише за згодою наймодавця.